А листя падають...

Говорила всім бабуся:
-Сивина, ще не жнива,
Головне, аби в людини
Щоб душа була жива.
А коли душа мужчини
Ще заманює жінок...
Значить, рано говорити
Що старий ти вже, браток.
19.8.2003 р.

СОРОМНО ЗА ДЕРЖАВУ
Я не боюсь, що станеться зі мною,
Своє життя я вже прожив,
Та якось прикро за Державу,-
Як Окуджава говорив.
13.7.2000 р.

ОСТАННЯ КВІТОЧКА
О, це нелегко передать,
Як зорі манять в світ кохання
А ти старієш.А в садку
Твоїм - вже квіточка остання.
З таким же миленьким лицем,
В такій спідничці коротенькій,
Що серце тільки тень та тень,
Неначе, скрипка жалібненько.
І зриш на ції квітоньки,
На ці веселі передзвони,
А бачиш як несуть вінки,
І чуєш же прощальні дзвони.
І вже не знаєш, що робить,
Чи може й виду не подати,
Чи може як було колись
Сказать, що не пускає мати?
Страшенно хочеться кричать.
Але навіщо? Хто поможе?-
Що ти не вмів відпочивать
І жить, як вчило слово Боже.
Де ж справедливість, де вона?
Коли я так ще хочу жити!
Ну дай пожить хоч років сім,
Щоб міг хоч книгу завершити.
3.4.2003 р.

ОСТАННЯ ФАЗА
Я думав, як любить незможу -
То стане пусткою життя,
Та зрозумів, що світ на цьому
Ще не кінчається сповна.
І зрозумів, що з кожним роком,
Скрізь обновляється життя,
І з кожним роком, крок за кроком
Все в нові фази вхожу я.
У Місяця чотири фази,
Чотири фази має рік.
І я в свою ввійшов останню.
Це, якраз та, що зветься 'пік'.
4.4.2003 р.

ОАЗИС НАСОЛОДИ
Дивись, який над лісом Місяць,
І небо ясно - голубе,
О, як же хочеться до тебе,
Коли акація цвіте.
Зустрітись десь в гаю з тобою,
Де листя з вітром шелестять
І там, в отаві під горою
До ранку зорі рахувать.
Ввірватись в сни твої дівочі,
Й такий вчинити тарарам,
Щоб аж кричала на все поле,
Нехай лютує ураган!
І в твій оазис насолоди,
Аби ніколи він не гас -
Готовий я в любу погоду
Підігрівать тебе щораз.
І з хвильок ніжного кохання -
Всю ніч до ранку пить любов,
Бо що, скажіть, буть може краще,
Від жінки, літа і дібров?
16.10.2001 р.

СТАРІСТЬ
Чомусь уже не хочеться нічого.
Ноги не носять, йде все шкереберть,
Тільки з душі частіше чути ойки,
Щоб нагадать, що ще живий ледь - ледь.
І вже не дуже хочеться ходити,
А хочеться посидіть, полежать,
Ну а думки, як птахи, що підбиті
Не знають вже й самі, куди сідать?
І очі теж затягує туманом,
Лиш тільки мозок рветься в небеса.
Я знав давно, що старість то - не радість,
Але не знав, що й капосна така.
15.4.2003 р.

КОЛИ НАДВОРІ СУТЕНІЄ
Прийшла весна.Цвітуть сади.
Квітує поле неозоре.
О, як же хочеться мені
Пірнуть в твоє гріховне море.
Лизать сунички - грудоньки,
Де промінь ніжності палає,
Бо знаю, свічечка життя
Мого - давно вже догоряє.
16.10.2001 р.

ВИМЕРЛА ВУЛИЦЯ
Вимерла вулиця. Ні людини живої.
Тільки небо та зорі, та спекотні вітри,
Та ще ми по-під тином плетемось з тобою,
І також помаленьку виходимо з гри.
І, здається, от-от кінець світу,
Але світ невмирущий, як безсмертні лани,
Як безсмертні віки, що над нами повисли,
Як безсмертні тюльпани і стрункі ясени.
І, хоч сняться вже нам безкінечні простори,
Та не хоче ніхто у той всесвіт іти
По дорозі яка приведе всіх до Бога,
Аби кожен із нас відповів за гріхи.
23.2.2000 р.

ПЕРША БІЛИЗНА
Ще, здається, ніби, вчора ти і я були дітьми,
А сьогодні й ми, нарешті, дочекалися зими.
Наші бороди пухнасті це ще - перша білизна,
А за нею прийде грудень і, вважай, тебе нема.
28.11.2000 р.

СИВА ОСІНЬ
Вже давно над обрієм сонечко заходить,
А по полю синьому сива осінь бродить.
Вже давно, кохана, вітри дмуть північні,
Ну а ми ще й досі думаєм, що вічні.
Не сьогодні - завтра схоплять за горлянку,
І над нами небо прокричить 'слов'янку'.
Ось уже і наша черга підступає,