А листя падають...

Хто плює собі в душу,
Бо мислити лінь,
Хто любов золоту
На гординю міняє,
А з роками шукає
Загублену тінь.
Я таких би судив
Хто красу свого тіла
Схоронив в непокорі,
Зневажаючи світ,
Хто вам дав право,
Скажіть зачерствілі,
В двадцять два роки
Старіть?
31.5.1967 р.

ЦВІТУТЬ ВОЛОШКИ
Цвітуть волошки сині - сині
В твоїх очатах, як в житах,
А в серці біоструми дивні
Таке вчинили, просто - жах.
Що, якби ти тоді у душу
Змогла просунуть кулачок,
То, запевняю, що від нього
Лишився б попелу пушок.
26.6.1983 р.

А ЛИСТЯ ЛЕТЯТЬ
Я чую, як роки проходять
Й, мов, листя летять в океан,
Ось скоро й останній зірветься
Й прощай, 'дорогенький Іван'.
І того ніхто вам не скаже,
Куди їх вітри понесуть,
Тому ото, хлопці, й кохайтесь
Ще поки кохані живуть.
І ти не соромсь обнімати,
І ти не соромсь цілувать,
Як нас у дитинстві матуся,
А нас було в матері - п'ять.
І серце ще більше кохає,
Бо в ньому, немов динаміт,
Який вас постійно шукає,
Мов каже всім: в дім мій зайдіть.
19.10.1968 р.

НОТИ КОХАННЯ
Як не цінили ми тих днів,
Коли душа не знала втоми,
І замість того щоб кохать -
Ми як сурки сиділи дома.
Як не цінили ми тих днів -
Коли душа, як птах літала,
І замість - щоб на скрипці грать -
Вона палаци будувала.
Й сьогодні соромно мені,
Що в голові було, як в бодні,
Що стільки скрипочок було,
Та не зіграв я ні на жодній.
Та винні в тім не ти, ні я,
І винні в тому не бажання,
А те, що бідними були,
Й не знали справжніх нот кохання.
Сьогодні все у мене є,
От тільки жаль - нема здоров'я,
І я б за нього все віддав,
Те що нажив роками кров'ю.
20.8.2007 р.

ОРДА
Вірить не хочеться, що скоро
До мене теж прийде біда,
І як було колись на Київ -
Навалиться страшна орда.
Яка пооре борозенки
Попід очима на лиці,
І вже тоді ніхто ніколи
Вас не запросить на млинці.
19.8.2003 р.

ВАЗА ЩАСТЯ
Квіти рву із посмішок дівочих
Й в серце-вазу ставлю той букет;
І чим більше рву їх - більше хочу,
Бо вони чарівні, як сонет.
І нехай говорять - я безтактний,
Що мораль міняю на любов;
Із весною я завжди в контакті,
Цвіт тюльпанів - то моя там кров.
І чому себе дурити мушу,
Що життя безмежне, як блакить,
А якщо життю і завинив хто?-
То лиш той, хто лінувавсь любить.
Так що не сором мене, кохана,
Що люблю я інших і тебе,
Бо від неба синього я п'яний,
Хоч п'янить і небо голубе.
І нехай говорить хто що хоче!
Впевнений: любов - то благодать,
Бо вона завжди кохання хоче
І йому не зможе відказать.
То ж, якщо я чим і винуватий?-
Тільки тим, що всіх недолюбив,
Все ж, нехай не сердяться кирпаті,
Вазу щастя я ще не розбив.
1.4.1978 р.

У ВСІХ СВІЙ ЧАС
Одне цвіте, а інше - відцвітає,
Такий закон - у всіх свій час і мить,
І кожен мить свою чекає -
Щоб людству й Богу послужить.
3.4.1990 р.

ЯКЩО ТИ ЛЮБИВ
Тебе не ждуть і ти не жди,
Бо час, на жаль, не жде,
І квіти рви! Не зірвеш ти -
То інший хтось зірве.
І щоб в житті ти не робив,
Але якшо любив,
Як з честю й гідністю дружив -
Ти в світі вірно жив!
1.7.1978 р.

РОЗДУМИ ПРО ЛЮБОВ
Любов, як поле волошкове,
Куди не кинеш зором - синь,
То, мов роса вона медова,
А то, немов гіркий полинь;
А то вона така, як море,-
Яке вирує і шумить,
То тягне вас вона у гори,
Ніби про щось поговорить.
Яка вона? - Ніхто не знає.
Це, ніби гра у проферанс:
Коли сідаєш грать й не знаєш,
Чи є у вас на виграш шанс?
Любов, немов туман ранковий:
Він або є, або - нема,
То, мов вона весною манить,
А прийдеш - скрізь зима й зима.
Любов така і не дивуйся,
Але, щоб вічно вам везло -
То краще, хлопці, не женіться,
І вас тоді обійде зло.
26.2.1975 р.

СИНІЙ ПТАХ
Горить вогонь мого кохання