А листя падають...

О, ти не жди! Бери своє
Все те, що Бог тобі дає,
Бо, що не встигнеш взять своє -
То вже, вважай, що не твоє.
Тому живи і не дрімай!
Що можеш сам - не залишай...
Природа /як воно не дивно/ -
Створила нас результативно,
Щоб ми в собі не замикались,
Ділилися і розмножались.
Щоб кожний з нас шукав своє -
Те недолюбляне чуже.
Буває ж так: не слухавсь маму
Й схопив між нами - кучу хламу...
То що ж, невже з тим барахлом
Весь вік боротись, як зі злом?
То ж чи не краще відпустить,
Щоб дать ще й іншому 'пожить.'
Хай ще і той порозкошує,
Що так від заздрощів нудьгує;
Хай з тим побореться 'добром'
Мчить до якого напролом.
Може тоді хоч зрозуміє,
Чому розлучений радіє?
Й якщо не бачив він нещастя,
То хай візьме собі те щастя.
Та перше, ніж завести в дом,
Нехай спочатку купить лом.
30.5.2005 р.

ЕЛІКСИР
Жінки так як були для мене,
Неначе справжній еліксир,
Так і лишились по сьогодні -
Як згадки про війну і мир.
І хоч надворі сутеніє,
І видно контури зими,
Та миттю серце молодіє,
Як появляються вони.
10.6.2001 р.

ПРО ЛЮБОВ
Любов, як вітер, ніби, промінь,
І хто-зна звідки та прийде,
І що від неї нам чекати,
І що на згадку принесе?
Любов, вона як щось незвичне,
Як щось просторе і ясне,
Любов, коли зникає грубість,
Й тебе на подвиги тягне.
І поки квітку ту не візьмеш,
Й не віддаси їй свій нектар,
То буде, як коза на хаті
Тобі весь день кричать: 'пожар!'
23.6.1990 р.

ПІДКОВИ
Як ти не подивися на оту дівчину
У якої, мов у небі - синьо під очима?
Це ж для вас вона старалась, підводила брови,
Щоб раділи і дивились ви на ті підкови.
Як же, брате, ти не глянеш на ті довгі вії,
Як вони, немов, магнітом на прохожих діють?
А, поглянь бо ти, браточок, на її ти носик,
Як же ти в такої феї щастя не попросиш?
Як же ти не скажеш, брате, їй таке словечко,
Щоб і в неї, як і в тебе тьохкало сердечко.
Як же зможеш ти відмовить в чомусь тій дівчині,
Як у неї оченята, як волошки сині?
О, жінки мої, як гляну я на ваше небо -
Скільки вас таких чарівних і усім же треба...
І, мабуть, таки, повірте, жодній не відмовив,
Щоб мені Господь літ триста ще прожить дозволив.
25.6.1990 р.

ЯКШО ВМІРУ
Ой, скажіть бо ви рідненькі,
Що мені робити,
Якщо я, пробачте, любі,
Хочу всіх любити?
Бо на котру з вас погляну -
Знаю, кожній треба...
То ж і хочу притулитись
До її й до тебе...
А дідусь іде-сміється
І тримає ліру:
-Все в цім світі, синку, можна,
Якщо маєш міру.
21.11.1984 р.

ЯК ПРИЙДЕ ВЕЧІР
Як би я хотів припастись
До дівочих грудоньок,
Щоб хоч ними ніч погратись
Так, як цяцьками Ваньок.
Щоб забуть всі негаразди,
Сум і біль, і крик дібров,
І добратись до печерки,
Де ховається любов.
А як в поле прийде вечір
З зіроньками, з криком сов,
Обійнять її за плечі
Й все почать, що кінчив - знов.
14.8.2004 р.

ЯКЩО ЗАКОХАЛИСЬ
Як в душу вліз мікроб кохання,
То вже тоді хоч ти реви -
Не допоможуть вам зітхання,
Поки не підете на ВИ...
Бо кожен ще мікроб кохання
Не обійшовся без штовхання,
Отож, як в вас такі симптоми -
Кидайте все й біжіть до Роми.
13.4.1997 р.

СТОЮ Й ДИВЛЮСЬ
Любив завжди шикарні 'речі'
Й про речі ці писать вірші,
І ноги брать твої на плечі,
Коли ні жодної душі.
О, як любив я цю 'роботу',
Хоч в той час так я не вважав,
Що забував і про суботи,
Як я на скрипочці тій грав...
Я думав, що життя безкрає,
Але ця думка відійшла,
І ось стою на смузі раю,
Хоч й незакінчені діла.
Дивлюсь і згадую минуле,
Яке пройшло, як з яблунь цвіт,
І думаю, скільки ж зозулі
Нам накують ще жити літ?
Стою й дивлюсь. А роки-гуси
Уже летять в чужі краї,
Де нас не стрінуть більше музи
І голосисті солов'ї.
7.6.2004 р.

ТАКИМ Я ВДАВСЯ
Мабуть таким я, люба, вдався
Й мене за це ти не тряси,
Бо вже якщо за котрусь взявся -