Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування: забезпечують здобуття неповнолітніми загальної середньої освіти, сприяють діяльності дошкільних і позашкільних навчально-виховних закладів, дитячих, молодіжних та науково-просвітницьких організацій; забезпечують у межах наданих їм повноважень доступність і безоплатність освіти на відповідній території, можливість навчання в школах державною й рідною мовою; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку; надають допомогу випускникам шкіл у працевлаштуванні тощо. Відповідно до Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації навчально-виховних закладів органи місцевого самоврядування створюють навчальні заклади або видають дозволи засновнику на створення навчально-виховних закладів недержавної та некомунальної власності.
Аналогічні повноваження відповідно до Конституції та законодавства України мають і місцеві державні адміністрації.
§ 4. Управління освітніми закладами
Безпосереднє управління дитячим дошкільним закладом (дитячими яслами, дитячими садками), школами, позашкільними закладами освіти здійснює директор (завідувач), якого призначає вищий орган управління освіти чи орган місцевого самоврядування. Так, директора середньої загальноосвітньої школи призначає на посаду та звільняє з посади відповідно до ст. 20 Закону України «Про освіту» відділ освіти відповідного виконавчого органу місцевого самоврядування або місцевої державної адміністрації. Відповідна освіта, стаж роботи та наявність організаторських здібностей — основні умови призначення керівника будь-якого освітнього закладу на посаду. Керівник несе персональну відповідальність перед державою за організацію та якість навчально-виховної роботи з учнями й вихованцями, зміцнення їх здоров’я та фізичний розвиток, а також за фінансово-господарський стан закладу. В своїй діяльності він спирається як на трудовий колектив, так і на громадські організації, метою яких є надання різноманітної допомоги освітньо-виховним закладам.
Повноваження директора (завідувача) регламентовано положеннями та статутами про освітньо-виховні заклади.
Для забезпечення колегіального розгляду основних питань виховної та методичної роботи в закладі освіти діє педагогічна рада, яка складається з учителів та представників громадськості. При школах і дошкільних дитячих закладах можуть створювати батьківські комітети з числа батьків учнів і вихованців. Їх покликано надавати допомогу освітньо-виховному закладу, а також сім’ям у вихованні дітей.
Управління професійно-технічним закладом освіти, який забезпечує первинну професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації робітників, відповідно до Закону України від 10 лютого 1998 р. «Про професійно-технічну освіту» здійснює директор, якого призначає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в сфері професійно-технічної освіти, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковано професійно-технічні навчальні заклади державної форми власності. Керівника професійно-технічного навчального закладу іншої форми власності призначає засновник.
Директор державного професійно-технічного навчального закладу, діючи в межах положення або статуту про професійно-навчальний заклад, організовує навчально-виробничий, навчально-виховний процес. Органи управління професійно-технічною освітою можуть делегувати директору державного професійно-технічного навчального закладу інші повноваження.
Порядок управління професійно-технічним навчальним закладом іншої форми власності визначає засновник.
Вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійно-технічного навчального закладу є загальні збори (конференція) колективу навчального закладу, які розв’язують у межах своїх повноважень питання навчально-виробничої, навчально-виховної, навчально-методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності навчального закладу, дають висновки та рекомендації щодо кандидатур на посаду директора професійно-технічного навчального закладу. Рішення загальних зборів (конференції) колективу навчального закладу мають дорадчий характер.
Управління вищим навчальним закладом (технікумом, училищем — перший рівень акредитації; коледжем — другий рівень; інститутом, консерваторією, академією, університетом — третій і четвертий рівні) здійснює його керівник (президент, ректор, директор тощо). Відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р., Положення про державний вищий навчальний заклад та статуту вищого закладу освіти керівник виконує такі виключні функції: самостійно в межах чинного законодавства вирішує питання діяльності закладу; в межах своїх повноважень видає накази й розпорядження, обов’язкові для виконання всіма підрозділами закладу (факультетами, кафедрами, філіями, відділеннями, навчально-консультативними, науково-дослідними підрозділами, конструкторсько-технологічними бюро та ін.); представляє вищий навчальний заклад освіти в державних та інших органах, відповідає за результати діяльності закладу перед органом управління, в підпорядкуванні якого він перебуває; є розпорядником майна та коштів закладу; приймає на роботу й звільняє з роботи працівників закладу; визначає функціональні обов’язки працівників закладу тощо.
Дорадчим органом управління вищого навчального закладу є вчена рада, на яку покладено обов’язки щодо координації та контролю за науковою, навчальною, методичною й виховною роботою в закладі. Вона діє на підставі Положення про державний вищий заклад освіти, статуту відповідного вищого закладу та Положення про вчену раду вищого закладу освіти.
Вищим колегіальним органом самоврядування закладу освіти є загальні збори або виборний орган (конференція трудового колективу). Його повноваження та механізм створення визначають статутом вищого навчального закладу.
Крім вищого колегіального органу самоврядування, в закладі на підставі статуту можуть створювати інші органи самоврядування (в тому числі на рівні окремих структурних підрозділів). Особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, можуть створювати власні органи самоврядування для розв’язання питань, що не належать за статутом до компетенції керівництва та статутних органів самоврядування.
§ 5. Державний контроль за діяльністю освітніх закладів
Усі навчальні та виховні заклади, незалежно від форм власності й порядку утворення, в установленому законодавством порядку здійснюють оперативний і бухгалтерський облік своєї діяльності (як господарської, так і суто навчально-виховної), за правильність якого посадові особи цих закладів несуть установлену законодавством України дисциплінарну, адміністративну й кримінальну відповідальність. Контроль за виконанням вимог законодавства України освітніми закладами в галузі освітньо-виховної роботи здійснюють вищі органи стосовно підпорядкованих їм закладів освіти системи Міносвіти і науки України, а також спеціальні контролюючі органи відомчої спрямованості, такі як Державна інспекція закладів освіти, яку утворено при Міносвіти і науки України (вони здійснюють так званий відомчий контроль), а з інших питань — у галузі бюджетної, фінансової дисципліни, додержання природоохоронного законодавства тощо — органи місцевого самоврядування, виконавчої влади й спеціальні контролюючі органи — органи міжвідомчого та надвідомчого контролю.
Так, Державна інспекція закладів освіти здійснює: інспектування навчально-виховних закладів, незалежно від підпорядкування, з метою ефективного використання їх науково-педагогічного потенціалу, підвищення якості навчально-виховного процесу й підготовки робітників і спеціалістів; атестацію навчально-виховних закладів, незалежно від форм власності, з метою визначення її здатності вести освітню діяльність і професійну підготовку й перепідготовку робітників і спеціалістів на рівні державних стандартів; координує роботу відповідних підрозділів Міносвіти і науки України, міністерств і відомств, які мають навчально-виховні заклади, та інших органів державного управління освітою з питань інспектування й атестації навчально-виховних закладів тощо. Державна податкова служба України, наприклад, контролює додержання закладами освіти податкового законодавства, природоохоронні органи — правил природокористування та ін.