Держава в особі її органів влади здійснює економічну й соціальну політику з метою забезпечення інтересів усіх верств населення, стимулює ринкову економіку, забезпечує ефективність її функціонування з одночасним обмеженням і попередженням негативних наслідків економічної влади власників, особливо монополістів; гарантує захист національних інтересів і внутрішнього ринку від зовнішньої економічної та політичної експансії. Йдеться про створення нової системи управління економікою на засадах регулювання, координації, заохочення вибору найпріоритетніших напрямів діяльності, самостійності в пошуках варіантів розв’язування різноманітних проблем.
Державне керівництво в сфері економіки має за мету органічне поєднання заходів економічного зростання та фінансової стабілізації з активною соціальною політикою, підвищенням життєвого рівня населення, його платоспроможного попиту. Основними напрямами, що охоплює державне керівництво в сфері економіки, є: фінансова політика та її стабілізація; грошово-кредитна політика й зміцнення банківської системи; інноваційно-інвестиційна діяльність; удосконалення приватизаційних процесів; посилення управління державним сектором економіки; зовнішньоекономічна політика та залучення іноземних інвестицій; подолання платіжної кризи; політика доходів і регулювання заробітної плати; стимулювання малого бізнесу; соціальна політика (погашення заборгованості у виплаті заробітної плати, пенсійна реформа, зайнятість населення тощо).
Державне керівництво економікою пов’язано також з дерегуляцією економіки, яка передбачає реформування процедури ліцензування підприємництва, реєстрації підприємств, лібералізацію фінансових операцій, майнових і орендних обмежень.
Зміст державного керівництва в сфері економіки полягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої влади й органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій та об’єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень по координації і регулюванню у відповідних галузях і сферах управління; передачі в державну власність на місцях підприємств, установ, організацій загальнодержавної власності або розширенні їх впливу на таких суб’єктів; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур — на договірних засадах, їх перепідготовці та перекваліфікації тощо.
У нових умовах господарювання важливого значення набуває договірна практика в управлінській діяльності. Особливо універсальною вона є в економічній сфері, де на всіх рівнях необхідно впорядковувати взаємовідносини. Це стосується принципів планування спільної чи погодженої діяльності сторін, правового механізму скасування чи зміни раніше прийнятих рішень, спрямованих на здійснення мети договору між сторонами, порядку вирішення спорів між ними й відповідальності за невиконання зобов’язань за договором, взаємного подання сторонами інформації та різних документів. У сфері економіки договірна управлінська практика ще, фактично, не склалася, а тому немає конкретного аналізу змісту й видів управлінських економічних договорів.
§ 2. Система центральних
і місцевих органів управління
в сфері економіки, їх компетенція
Одним із основних напрямів державного керівництва економікою залишається вдосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки.
Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет Міністрів України, який розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об’єктами державної власності, спрямовує й координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім Конституції, не закріплено. Практика ж його діяльності свідчить про те, що він забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання економіки України, сприяє розвиткові підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості економіки, вживає заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції.
Важливими напрямами діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення розробки й виконання програм структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення продовольчих потреб населення, проведення земельної та інших реформ. Деякі повноваження й функції Кабінету Міністрів спрямовано на здійснення заходів, пов’язаних із реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її виробництво тощо.
Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (далі — Мінекономіки України), утворене 21 серпня 2001 р. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України від 23 жовтня 2000 р. зі змінами від 9 липня 2003 р. Мінекономіки України організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його завданнями є розробка пропозицій щодо формування державної економічної політики; визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України; забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України в світову економіку; комплексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов’язаної з виконанням цих програм; створення організаційно-економічного механізму поглиблення економічної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулювання економіки та ін.
З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономіки України є обов’язковими до виконання центральними й місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності.
В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах утворено управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 р. (зі змінами від 13 травня 1996 р.) та Типовим положенням про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 р., затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному й соціальному розвиткові області (міста), району, вдосконаленню розміщення продуктивних сил, розвиткові міжрегіональних і міжнародних економічних зв’язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наділено відповідними повноваженнями.