Міріам, яка все життя належала до вершків суспільства цього району, гостро все це усвідомлювала. Вони вже зібралися побудувати дім власної мрії. Міріам говорила про народження дітей. Здавалося, їм гарантоване місце у вищому прошарку середнього класу, а Кевінове бажання закріпитись у цій маленькій лонг-айлендській громаді не підлягало сумніву. Він народився й виріс у Вестбері, де досі жили обоє його батьків, які керували бухгалтерською фірмою його батька. Він закінчив юридичний факультет Нью-Йоркського університету й повернувся на Лонг-Айленд, аби знайти дівчину своєї мрії та працювати. Ось де він мав жити, ось така його доля.
Чи, може, ні?
Він відчинив двері до кабінету Сенфорда Бойла, привітався з трьома старшими партнерами, а тоді сів навпроти Бойлового столу, усвідомлюючи, що тепер опинився посередині: ліворуч від нього сидів Браян Карлтон, а праворуч — Ґарт Сесслер. «Схоже, вони хочуть, щоб я був в оточенні», — весело подумав він.
— Кевіне, — заговорив Сенфорд. Він був найстаршим із партнерів (Браянові Карлтону було сорок вісім, а Ґартові Сесслеру — п’ятдесят), і в ньому вік проявлявся найяскравіше. Він відзначався зовнішньою м’якістю людини, якій ніколи не доводилося навіть косити власний газон чи самотужки виносити сміття. Майже лисий, щоки обвислі, а подвійне підборіддя тремтіло, коли він говорив. — Ви пам’ятаєте, як ми всі поставилися до цієї справи, коли ви оголосили про своє бажання за неї взятися.
— Так. — Він перевів погляд з одного партнера на іншого. Вони були подібні до суворих суддів пуританського суду з дуже рельєфними зморшками та рисами обличчя, і кожен більше скидався на статую, ніж на живу людину.
— Ми всі вважаємо, що ви проявили себе в тому суді як справжній віртуоз — педантичний і в’їдливий. Можливо, занадто в’їдливий.
— Прошу?
— Ви мало не силоміць підкорили ту маленьку дівчинку своїй волі.
— Я просто не міг цього не зробити, — відповів Кевін і, відкинувшись назад, усміхнувся Браянові Карлтону.
Високий худий чоловік із темними вусами теж відкинувся назад, притиснувши кінчики довгих пальців один до одного так, ніби він мав наглядати за цією дискусією, а не брати в ній участь. Тим часом Ґарт Сесслер, якому, як завжди, не терпілося закінчити пусту балаканину, постукав пальцями по своєму кріслу збоку.
Чомусь Кевін ще жодного разу не усвідомлював, як сильно ця трійця йому не подобається. Ніде правди діти, усі вони були розумні, але особистості в них було не більше, ніж в ЕОМ для обробки даних. Реакції в них були такі самі автоматичні та беземоційні.
— Ви, без сумніву, знаєте, що про це гуде все містечко. Ми всі більшу частину вихідних розмовляли телефоном із клієнтами, друзями… — Він двічі змахнув рукою перед обличчям, наче відганяючи мух. — Річ у тому, що реакції загалом відповідають нашим очікуванням. Наші клієнти, від яких повністю залежить наш заробіток, загалом незадоволені нашою позицією щодо історії з Лоїс Вілсон.
— Нашою позицією? Невже ці люди ніколи не чули про презумпцію невинуватості? Я її захищав, і її виправдали.
— Її не виправдали, — сказав Браян Карлтон, саркастично піднявши кутик рота. — Обвинувачення просто розвело руками й відступило після того, як ви загнали десятирічну дівчинку в глухий кут і змусили визнати, що вона брехала.
— Це нічого не змінює, — відповів Кевін.
— Ви помиляєтеся, — сказав Браян. — Але мене не дивує, що ви не бачите різниці.
— Як це слід розуміти?
— Повернімося до суті справи, — втрутився Ґарт Сесслер. — Як ми намагалися пояснити вам, коли ви ще не ув’язалися в цю справу так сильно, ми завжди тримались осторонь від таких суперечливих справ. Ми — консервативна фірма. Ми не шукаємо скандальної слави чи публічності. Вони відлякують заможних клієнтів нашої громади. Отже, — продовжив він, остаточно закріпивши за собою головну роль у дискусії, — ми з Сенфордом і Браяном переглянули ваш послужний список у нашій фірмі. Ми вважаємо вас сумлінною, відповідальною людиною з перспективним майбутнім.
— Перспективним? — Кевін машинально повернувся до Браяна. Він зайшов у цей кабінет із думкою, що його майбутнє почалося. Воно перестало бути звичайною перспективою.
— У кримінальному праві, — сухо додав Браян.