Пако (знову брутально перериває його). До чого тут ранок? У тебе якась ранкова манія? Аналіз має бути готовий сьогодні, так? Що ж, я й піду по нього сьогодні. І годі про це! (Він підводиться і йде до столика, на якому залишив термос. Дістає дві філіжанки.) Хочеш кави?
Крісто (забувши суперечку про пастилку). Ні. Вранці я не п’ю каву.
Пако (зупиняється й уважно дивиться на нього). Не п’єш? Чому?
Крісто. Поки не поїм. Мені від неї робиться зле.
Пако. Направду? Від кави тобі робиться зле, а від пастилки — ні?
Крісто (недовго витримує його погляд, тоді каже). Гаразд. Дай мені кави. (Пако наливає каву. Повертається до дивану з філіжанкою. Крісто дивиться, як він іде. тепер Пако не лише шкутильгає, він іде, подавшись усім тілом назад. Пако дає Крісто каву й повертається до столика по свою. Крісто з цікавістю спостерігає за ним.) Ти ще більше шкутильгаєш. Це через операцію?
Пако. Я шкутильгаю так само, як завжди. І це не означає шкутильгати: кажу тобі, зі мною все, як завжди.
Крісто (по паузі рішуче). Ти шкутильгаєш. (Дивиться на нього.) До того ж зараз дужче, ніж досі. Або шкутильгаєш якось інакше, одне з двох. Мабуть, це через операцію.
Пако (сперечливо). Скажи, коли мене оперували?
Пако. Одинадцять. І лише тепер, через одинадцять днів, ти завважив, що я ходжу якось інакше? Чи це тому, що ти ніколи не бачив мене вранці?
Крісто. Ага. То ти визнаєш, що ходиш якось інакше.
Пако. Авжеж. Лікар мене попередив. Щоб після операції це не зробилося звичкою, як сталося з коліном.
Крісто. І я кажу те саме: ти ходиш інакше.
Пако. Це інша річ. Те, що я ходжу інакше, не означає, що я шкутильгаю дужче. Я дослухаюся до лікаря, і крапка. Щоб ти знав, відколи цей бовдур Фалкетті пошкодив мені коліно — а відтоді минуло років п’ятдесят — я завжди ходжу однаково. Звісно, дещо… зрештою… мені трохи важко. Але це не означає шкутильгати. Зрозумів? (Сердито) Бо здається… останнім часом… ранками ти не в гуморі. (Знову сідає зі своєю філіжанкою, п’є).
Крісто. Ха. Пастилка з кавою. (П’є). Ух. Дякую. (Повертає філіжанку, але Пако, котрий з насолодою п’є каву, удає, нібито не помічає цього; Крісто ставить філіжанку на диван, між ними, а тоді дістає з кишені якийсь папірець і показує його. Пако дивиться на папірець, але не бере його, потім дивиться на Крісто.)
Пако. В чому річ?
Крісто. Тобі подобається?
Пако. Ні.
Крісто. Але ж ти навіть не подивився.
Пако. Хіба ти не знаєш, що мені не до вподоби футбольний тоталізатор?
Крісто. Я знаю, що тобі не до вподоби футбольний тоталізатор. Я запитую тебе про розіграш.
Пако. Якщо мені не подобається футбольний тоталізатор… як мені, по-твоєму, може подобатися розіграш, що проводиться за футбольним тоталізатором? Це ж зрозуміло першому-ліпшому ду… (виправляється)… це ж зрозуміло будь-кому.
Крісто. Що ти хотів сказати? Першому-ліпшому дурню?
Пако. Я не сказав «дурню».
Крісто. Ти вчасно спинився.
Пако (стримуючись). Я лише сказав, що ти не розумієш, от і все.
Крісто. Гаразд, нехай так, я не розумію. Що ж, поясни мені. Я хочу зрозуміти.
Пако (ухильно). Усе залежить від того, як дивитися на речі. Від особистого бачення. Загал не повинен зважати на те, що хтось один… (Замовкає).
Крісто. Що? Тепер ти також філософствуєш.
Пако. А чому б ні? Хіба тільки ти можеш філософствувати?
Крісто. Коли так, поясни, будь ласка.
Пако. Що тобі пояснити?
Крісто. Цю твою філософію про футбольний тоталізатор.
Пако. Як уболівальнику?
Крісто. Давай, не тягни.
Пако. Бачиш… Я просто хочу сказати, що у футболі не існує логіки.
Пако. Немає логіки.
Крісто. Так. Але що з того?
Пако (нервується). Якщо у футболі немає логіки, то й у футбольному тоталізаторі її теж не може бути. А як на мене, речі, позбавлені логіки… (Замовкає, даючи зрозуміти, що все й так ясно)… Ось так.
Крісто. Ага. Така твоя філософія.
Пако. Так, а що? По-твоєму, вона погана?
Крісто. Ні. Але скажи, ти гадаєш, життя має логіку?