За пультом снігоборотьби Мел пригадав, що мусить зателефонувати лейтенанту Ордвею. Припускаючи, що лейтенант досі в терміналі, Мел попросив, щоб того викликали через систему гучного зв’язку, і за кілька секунд Ордвей з’явився на лінії. Мел очікував, що дзвінок стосуватиметься делегації мешканців Медоувуда, які приїхали виступити проти шуму. Але він помилився.
— Медоувудці починають заходити, але поки не спричинили жодної проблеми та не просили тебе викликати, — сказав Нед Ордвей, коли Мел порушив це питання. — Дам тобі знати, коли питатимуть.
А телефонує він, продовжив поліцейський, через жінку, яку підібрав один з його підлеглих. Вона плакала та, очевидно, безцільно блукала терміналом.
— Ми не змогли з неї нічого до пуття витягнути, але вона нічого незаконного не робила, тож я вирішив не відправляти її до відділку. Вона й без того здалася пригніченою.
— То що ти зробив?
Ордвей винувато сказав:
— У нас тут сьогодні небагато тихих місцин, тож я відправив її до твоєї приймальні. Подумав, що дам тобі знати, якщо ти повернешся та не зрозумієш, у чому справа.
— Нічого, все нормально. Вона сама?
— З нею був один з моїх хлопців, хоча він, можливо, вже пішов. Але вона мирна; я впевнений. Ми ще до неї зайдемо, скоро.
— Повернуся до кабінету за кілька хвилин, — сказав Мел. — Подивлюся, чи зможу чимсь зарадити. — Йому стало цікаво, чи пощастить більше в розмові з невідомою жінкою, ніж з Кітом; сумнівався, що все буде гірше. Думка про Кіта, який, здається, наближається до переломної точки, досі глибоко тривожила Мела.
Він запізніло запитав:
— А ти дізнався, як ту жінку звати?
— Так, тільки це. Іспанське таке ім’я. Хвилинку; я десь собі записав.
Пауза, а тоді лейтенант Ордвей озвався знову:
— Прізвище Ґерреро. Місіс Інез Ґерреро.
Таня Лівінґстон недовірливо запитала:
— Тобто місіс Квонсет на борту Рейсу Два?
— Боюся, що так, місіс Лівінґстон. Там була маленька бабуся, саме така, як ви її описали. — Агент відправлення, який керував посадкою на «Золоту каравелу», перебував у кабінеті керівника ТУО разом з Танею та молодим Пітером Коуклі, який досі не міг отямитися від того, що його обдурила місіс Ада Квонсет, яка була під його відповідальністю.
Агент відправлення прибув до кабінету кілька хвилин тому, після телефонного попередження від Коуклі всім виходам на посадку стосовно невловної місіс Квонсет.
— Мені й на думку не спало, що щось може піти не так, — сказав агент. — Ми й інших відвідувачів на борт пускали сьогодні; вони повернулися. — Обороняючись, він додав: — І між іншим, я сьогодні цілий вечір перевантажений. Нам бракує людей, а коли ви відійшли, я працював за двох. Самі знаєте.
— Так, — відповіла Таня, — знаю. — Вона не мала жодного наміру перекладати на когось провину. Якщо хтось і був винен у тому, що трапилось, то лише Таня.
— Це сталося одразу після того, як ви пішли, місіс Лівінґстон. Літня жіночка сказала щось про свого сина, здається, що він забув гаманець. Навіть показала мені його. Сказала, що там усередині гроші, тому я й не схотів його відносити.
— Вона це вже прорахувала. Це одна з її постійних вигадок.
— Я не знав, тому й пустив її на борт. Відтоді й аж поки не отримав дзвінок кілька хвилин тому, я й не замислювався над цим.
— Вона тебе обдурила, — озвався Пітер Коуклі. Скоса глянув на Таню. — Як і мене.
Агент відправлення похитав головою.
— Якби мені не довелося в це вірити, я б не повірив, навіть зараз. Але вона на борту, що маємо, те маємо. — Він розповів про невідповідність між кількістю квитків та пасажирів у туристичному класі, а після рішення супервайзера наземного обслуговування відправити літак, щоб не спричиняти додаткової затримки.
Таня швидко промовила:
— Я так розумію, Рейс Два, очевидно, вже злетів.
— Так, злетів. Я перевірив дорогою сюди. Та навіть якщо й ні, сумніваюся, що вони б погодилися рулити назад до виходу, особливо сьогодні.
— Ні, вони не повернулися б. — Таня знала, що так само немає ні найменшого шансу на те, що «Золота каравела» змінить курс та повернеться на посадку тільки через Аду Квонсет. Час та ціна висадки однієї безбілетниці сягне не однієї сотні доларів — набагато більше, ніж якщо просто доправити місіс Квонсет до Рима, а потім забрати назад.