— У них буде дозаправлення? — Інколи, наскільки Таня знала, рейси до Європи робили непередбачені зупинки для заправлення в Монреалі або на Ньюфаундленді. Якщо так, то вони матимуть можливість зняти місіс Квонсет з борту, позбавити її насолоди подорожі до Італії.
— Я питав службу перевезень, — відповів агент. — За планом польоту, вони летять прямо. Без проміжних посадок.
Таня вигукнула:
— Та шляк би трафив ту баберу!
Отже, Ада Квонсет насолодиться подорожжю до Італії й назад і, можливо, переночує, а ще отримає їжу — все за рахунок авіакомпанії. Таня з люттю думала: вона недооцінила небажання старої повертатися на Західне узбережжя, а ще помилилася, коли припустила, ніби місіс Квонсет цікавить подорож тільки до Нью-Йорка.
Всього п’ятнадцять хвилин тому вона подумала, що змагання, яке розгортається між нею та Адою Квонсет, — мозковий поєдинок. Якщо так, то, без сумніву, маленька старушенція з Сан-Дієґо перемогла.
З нехарактерною жорстокістю Таня бажала, щоб авіакомпанія зробила виняток і подала в суд на місіс Квонсет. Але вона знала, що це неможливо.
Молодий Пітер Коуклі почав щось говорити.
Таня гаркнула:
— Ой, та замовкни!
Керівник транспортного управління округу повернувся у свій кабінет через кілька хвилин після того, як Коуклі з агентом відправлення пішли. Керівник ТУО, Берт Везербі — працелюбний, наполегливий член керівництва, якому вже було під п’ятдесят і який подолав важкий шлях, почавши в ролі вантажника на пероні. Зазвичай уважний та з почуттям гумору, сьогодні він був змучений та дратівливий внаслідок трьох днів безперервної напруги. Чоловік знервовано слухав звіт Тані, де вона брала головну відповідальність на себе та лише побіжно згадала Пітера Коуклі.
Провівши долонею по де-не-де сивому, рідкому волоссі, Берт Везербі зауважив:
— Інколи перевіряю, чи в мене там хоч щось залишилося. Саме через отакі речі воно випадає. — Він трохи поміркував, тоді проскрипів: — Ти сама дров наламала, тепер із цим розберися. Поговори з виробничо-диспетчерською службою; попроси зв’язатися з командиром Рейсу Два радіозв’язком компанії та поясни ситуацію. Не знаю, що він зробить. Особисто я б викинув ту стару відьму з висоти тридцять тисяч футів, але це вже нехай сам вирішує. До речі, хто там командир?
— Демерест.
Керівник ТУО простогнав.
— Просто чудово. Він, мабуть, подумає, що це жарт через промах керівництва. Зрештою скажи йому, нехай стару затримають на борту після посадки і не дозволяють виходити без супроводу. Якщо італійські органи захочуть замкнути її, тим краще. Тоді передай сигнал керівникові нашого представництва в Римі. Коли стара прибуде, няньчитися доведеться йому, і сподіваюся, що в нього компетентніші люди на посадах, ніж у мене.
— Так, сер, — сказала Таня.
Вона почала переповідати керівникові ТУО інші справи стосовно Рейсу Два — про підозрілого чоловіка з дипломатом, якого під час посадки помітив митний інспектор Стендіш. Не встигла вона закінчити, як Берт Везербі її перебив.
— Забудь! Що ті митники від нас хочуть — аби ми замість них працювали? Якщо це не справа компанії, плювати я хотів, що той мужик везе. Якщо митниця хоче дізнатися, що в тому дипломаті, нехай зв’яжуться з італійськими митниками, щоб вони перевірили, а не ми. Я що, геть з глузду з’їхав, аби взятися допитувати і, можливо, образити цим сумлінного пасажира, який платить за квиток, та пхатися в його справи, які нас зовсім не стосуються?
Таня вагалася. Щось у тому чоловікові з дипломатом — хоча вона його й не бачила насправді — непокоїло її. Вона чула про випадки, коли… Звісно, це абсурд…
— Я просто думала… Можливо, він везе не контрабанду.
Керівник ТУО гаркнув:
— Я сказав: забудь про це.
Таня пішла. Опинившись знову за своїм робочим столом, вона взялася писати повідомлення стосовно Ади Квонсет командирові Демересту на Рейс Два.
2
У таксі дорогою до аеропорту з міста Сінді Бейкерсфелд відкинулася на задньому сидінні й заплющила очі. Вона не сприймала, та й не переймалася ні тим, що надворі досі сніжить, ні тим, як повільно повзе таксі в щільному транспортному русі. Вона не поспішала. Хвиля фізичного задоволення й насолоди (яке там правильне слово — ейфорія? — згадувала Сінді) охопила її цілком.
Причиною був Дерек Іден.
Дерек Іден, який відвідав коктейльну вечірку Фонду допомоги дітям Арчидони (Сінді досі не знала, якої саме Арчидони); який приніс потрійний бурбон (вона його не допила), а тоді зробив непристойну пропозицію без будь-якого натяку на оригінальність. Дерек Іден, до сьогодні ледь відомий репортер «Сан Таймз» з другорядними статтями; Дерек Іден, розпусне обличчя, легковажні манери та невиразний невипрасуваний одяг; Дерек Іден зі своїм пошарпаним та всередині й зовні брудним «шевроле»; Дерек Іден, який запопав Сінді, коли вона була готова на все, коли вона потребувала чоловіка, будь-якого чоловіка, й не сподівалася на щось особливе; Дерек Іден, який виявився найкращим та найцікавішим коханцем, якого вона будь-коли зустрічала.