Звісно, Фрімантл усвідомлював, що все це дійство — тільки вправляння в семантиці. З цього нічого не вийде. Навіть якщо директора Бейкерсфелда переконати у їхній правоті — що дуже малоймовірно, — він або зовсім нічого, або мало що вдіє. Аеропорт — це факт, з яким варто змиритися, і ніщо не змінить його розташування та функціонування. Ні, сенс сьогоднішньої акції полягав у тому, щоби привернути увагу суспільства, але здебільшого (з точки зору адвоката Фрімантла) потрібно переконати громаду Медоувуда в тому, що вони мають вірного борця, щоб ті бланки договорів (а також чеки) продовжували рікою текти в кабінети Фрімантла і Сая.
Шкода, подумав Фрімантл, що решта медоувудців унизу не чують, як він тут Бейкерсфелдові — від їхнього імені — дає перцю. Але вони прочитають про це у завтрашніх газетах; також Елліот Фрімантл зовсім не був переконаний у тому, що ця зустріч — останній пункт у порядку денному медоувудців в аеропорту. Він уже пообіцяв телевізійникам, які чекають унизу, бо їх не пропустили сюди з обладнанням, офіційну заяву, коли все закінчиться. Він сподівався, що зараз — оскільки сам так запропонував — телекамери вже розставили в головному залі терміналу, й хоча той темношкірий лейтенант поліції заборонив проведення будь-яких демонстрацій, Фрімантл гадав, що телезйомка, якщо її грамотно організувати, може перелитися в ту ж демонстрацію.
Твердження Елліота Фрімантла, яке прозвучало мить тому, стосувалося правових дій — дій, які, як він запевнив мешканців Медоувуда цього вечора, будуть його основною діяльністю від їхнього імені. «Моя справа — закон, — сказав він їм. — Закон, і більш нічого». Це, звісно, була неправда; але зрештою свою позицію Елліот Фрімантл міняв настільки часто, наскільки того вимагали практичні міркування.
— Якщо ви хочете довести справу до суду, — зазначив Мел Бейкерсфелд, — то маєте на це повне право. Втім, дозвольте нагадати, що суди підтримують право аеропортів на діяльність, незважаючи на громади по сусідству, оскільки це зручно та необхідно суспільству.
Брови Фрімантла скочили догори.
— А я не знав, що ви також юрист.
— Я не юрист. І також впевнений, що ви це помітили.
— Ну, на мить я вже почав сумніватися. — Елліот Фрімантл самовдоволено посміхнувся. — Бо юрист тут — я, як бачите; і маю певний досвід у таких справах. Мало того, запевняю вас, існують правові прецеденти на користь позиції моїх клієнтів. — Як і під час зібрання перед тим, він проторохкотів список позовів, які справляли враження на слухачів: «США проти Косбі», «Ґріґґс проти округу Еллеґені», «Торнберґ проти аеропорту Портленда», «Мартін проти аеропорту Сієтла».
Мела це вразило, хоч він і не подав знаку. Він був знайомий з цими справами. Також знав і про інші, в яких ухвалили протилежні рішення і про які Елліот Фрімантл або не знав, або навмисне про них не згадував. Мел підозрював, що справа в іншому, але встрявати у правову дискусію не хотів. Місце для неї, якщо вона колись відбудеться, — це суд.
Проте Мел не бачив причини, чому цей адвокат — який йому тепер подобався ще менше — може отак собі у всьому гнути свою лінію. Звертаючись до делегації, Мел пояснив, чому не хоче обговорювати правові проблеми, і додав:
— Оскільки ми всі тут, я б хотів сказати вам кілька слів на тему аеропортів та шуму загалом.
Сінді, як він помітив, уже позіхала. Фрімантл одразу ж відповів:
— Сумніваюся, що це необхідно. Наступним нашим кроком у цій справі…
— Так! — Уперше Мел відкинув м’якість та натиснув щосили. — То виходить, що після того, як я уважно вислухав вас, ви зі своєю групою не готові зробити такої ж люб’язності для мене?
Один з делегатів, Занетта, який уже перед тим говорив, скинув оком на інших.
— Я думаю, нам варто…
Мел різко урвав його:
— Нехай містер Фрімантл відповість.
— Будь ласка, не варто, — улесливо всміхнувся адвокат, — ні на кого підвищувати голос чи говорити неввічливо.
— У такому разі, чому ж ви так робите від моменту, як сюди прийшли?
— Я не розумію, про що…
— А я — розумію.
— Нервуєте, містере Бейкерсфелд?
— Ні. — Мел усміхнувся. — Шкода вас розчаровувати, але ні. — Він знав, що дістав перевагу, коли підловив адвоката зненацька. Тоді продовжив: — Ви вже багато всього наговорили, містере Фрімантл, і зовсім небагато ввічливого. Та є кілька пунктів, які я б також хотів, щоб увійшли до протоколу. А ще впевнений, що преса буде зацікавлена в позиції обох сторін, якщо більше нікого це не хвилює.