— Так, — відказала Ґвен. — Я розумію. Але й мені не треба йти.
— Чому?
Вона тихо промовила:
— Я вже знаю, де він сидить. Місце номер чотирнадцять А.
Вернон Демерест кинув на неї уважний погляд.
— Я можу не казати тобі, наскільки це важливо. Якщо маєш якісь сумніви, то повернися і перевір ще раз.
— Жодних сумнівів.
Десь пів години тому, пояснила Ґвен, після подачі вечері у першому класі, вона пішла до задньої частини, в туристичний клас, щоби підсобити там. Один з пасажирів — у кріслі біля вікна, в лівому ряду — задрімав. Коли Ґвен до нього звернулася, той миттєво прокинувся. Він дбайливо тримав невеликий дипломат на колінах, і Ґвен запропонувала взяти його або щоби чоловік його відставив, поки вечерятиме. Пасажир відмовився. Він продовжував тримати дипломат на місці, й вона помітила, що він стискає його так, ніби там щось важливе. Пізніше, замість того щоби скористатися відкидним столиком на спинці сидіння попереду, він поклав вечерю на дипломат, який так і лежав на колінах. Звикла до дивацтв пасажирів Ґвен швидко забула про цю подію, хоча чоловіка запам’ятала добре. Опис у повідомленні збігався.
— Я також запам’ятала його тому, що він сидить просто поруч із бабусею-безбілетницею.
— У кріслі біля вікна, так?
— Так.
— Так важче буде дотягнутися і вихопити. — Демерест пригадав частину повідомлення від керівника ТУО: ЯКЩО ПРИПУЩЕННЯ ПРАВИЛЬНЕ, СКОРІШ ЗА ВСЕ ДЕТОНАТОР ВИБУХІВКИ ПЕРЕБУВАТИМЕ ПОЗА ДИПЛОМАТОМ, У ПРЯМІЙ ДОСЯЖНОСТІ. ОТОЖ БУДЬТЕ МАКСИМАЛЬНО ОБЕРЕЖНІ У СПРОБІ ВІДІБРАТИ ДИПЛОМАТ СИЛОЮ. Він подумав, що Ґвен також згадує це попередження.
Вперше за весь час відчуття не страху, проте сумніву вторглося у його роздуми. Страх може ще з’явитися, але не зараз. Чи є можливість, що загроза бомби може виявитися більше, ніж просто загрозою? Вернон Демерест думав та говорив про такі ситуації досить часто, та все одно не міг направду повірити, що це може відбуватися з ним.
Енсон Гарріс поступово виходив з розвороту, так само м’яко, як і починав його. Тепер літак повністю розвернувся.
Знову залунав дзвінок системи вибіркового виклику. Демерест подав жест Саєві Джордану, який перемкнув радіоприймач і відповів, а тоді почав записувати повідомлення.
Енсон Гарріс знову говорив з Торонтським центром керування повітряним рухом.
— Я от думаю, — сказав Вернон Демерест Ґвен, — чи є можливість вивести тих двох людей біля Ґерреро з їхніх місць. Так він залишиться сам, біля двох порожніх сидінь. Тоді хтось із нас міг би підкрастися ззаду, схилитися і вихопити.
— Він щось запідозрить, — рішуче заперечила Ґвен. — Я впевнена в цьому. Він зараз дуже знервований. Як тільки ми відведемо кудись цих людей, яку би причину не вигадали, він відчує, що щось не так, спостерігатиме й чекатиме.
Бортінженер передав повідомлення системи вибіркового виклику, яке перед тим записав. Воно було від керівника ТУО Лінкольна. Піднісши його до світла, Ґвен з Демерестом разом прочитали.
НОВА ІНФОРМАЦІЯ ПОКАЗУЄ, ЩО ПОПЕРЕДНЯ ЙМОВІРНІСТЬ НАЯВНОСТІ ВИБУХОВОГО ПРИСТРОЮ В ПАСАЖИРА ҐЕРРЕРО ТЕПЕР — СЕРЙОЗНА МОЖЛИВІСТЬ. ПАСАЖИР СКОРІШ ЗА ВСЕ ПСИХІЧНО НЕВРІВНОВАЖЕНИЙ, У РОЗПАЧІ. ПОВТОРЮЮ ПОПЕРЕДНЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ДІЯТИ З МАКСИМАЛЬНОЮ ОБЕРЕЖНІСТЮ. ХАЙ ВАМ ЩАСТИТЬ.
— Подобаються оті останні слова, — сказав Сай Джордан. — Дуже миле побажання для нас.
Демерест грубо відрізав:
— Заткнися!
На кілька секунд — окрім звичних звуків кабіни екіпажу — запанувала тиша.
— Якби ж був якийсь інший спосіб, — повільно промовив Демерест, — хитрістю змусити відпустити дипломат. Нам знадобляться лічені секунди, щоби схопити його та забрати подалі… якщо діятимемо швидко, двох секунд вистачить.
Ґвен зазначила:
— Він не відклав його, навіть коли…
— Та знаю я! Знаю. Просто думаю, все. — Він замовк. — Так, ще раз. Між Ґерреро і проходом — двоє людей. Один з них…
— Один з них — чоловік; у нього сидіння біля проходу. Посередині та бабуся, місіс Квонсет. Тоді Ґерреро.
— Отже, бабця біля Ґерреро; просто біля дипломата.
— Так, але що це дає? Навіть якби ми їй це якось повідомили, вона ж не зможе…
Демерест різко перебив:
— Ти ще нічого їй не казала, так? Вона не в курсі, що ми про неї знаємо?
— Ні. Ти ж казав не говорити.
— Просто хотів пересвідчитися.
Вони знову затихли. Вернон Демерест зосередився, думав, зважував можливості. Нарешті обережно сказав:
— Я дещо придумав. Може не спрацювати, але наразі це найкраще з усього, що у нас є. А тепер слухай уважно, я чітко поясню, що ти маєш робити.