Згадавши їхню потребу в смузі три-нуль, Демерест сподівався, що це правда. Він також вирішив, що немає сенсу заглиблюватися в деталі перебоїв у роботі стабілізатора; більшість пасажирів усе одно цього не зрозуміють. Трішки делікатнішим голосом він додав:
— Вам у будь-якому разі пощастило сьогодні, оскільки замість одного досвідченого командира в кабіні екіпажу їх двоє — я та командир Гарріс. Ми — парочка старих пеліканів, маємо в запасі більше років польотів, ніж нам інколи хотілося б думати, — от лише зараз весь цей досвід у поєднанні виявився збіса корисним. Ми допомагатимемо один одному, разом з бортінженером Джорданом, що якийсь час проводитиме з вами. Будь ласка, допоможіть і ви нам. Якщо згодні, обіцяю, ми виберемося з цієї халепи разом — цілі та неушкоджені.
Демерест відклав мікрофон.
Не відводячи очей від льотних приладів, Енсон Гарріс зазначив:
— То було досить непогано. Тобі б у політику податися.
Демерест з прикрістю промовив:
— Ніхто за мене не проголосує. Здебільшого люди не полюбляють прямих слів та правди. — Він з гіркотою пригадував засідання комісії з питань аеропорту в Лінкольні, де закликав до скорочення продажу страхування в аеропорту. Відверта промова там обернулася катастрофою. Він зацікавився, як члени комісії, включно з його гладеньким, манірним шваґром, почуватимуться після того, як дізнаються про купівлю страхування Д. О. Ґерреро та його маніакальні наміри знищити Рейс Два. Мабуть, подумав Демерест, вони будуть самовдоволеними до неможливості, тільки замість того, щоб говорити Цього ніколи не станеться, варнякатимуть Те, що трапилося, — це виняток із правил; вважатимемо, що такого більше не буде. Отож, якщо Рейс Два безпечно приземлиться; що би там сказали чи не сказали, він, безсумнівно, влаштує ще один великий скандал з приводу продажу страхування в аеропорту. Різниця от у чому: цього разу його послухають більше людей. Сьогоднішня близька до катастрофи ситуація, чим би вона не обернулася, безперечно приверне багато уваги з боку преси; він скористається цим на повну. Відверто говоритиме з репортерами про авіастрахування, про членів комісії з ради питань аеропорту Лінкольна і не скупитиметься на слівце про свого дорогенького шваґра, Мела Бейкерсфелда. Агенти зв’язку з громадськістю «Транс Америки» аж зі шкури пнутимуться, щоб відмежувати його від цього «в інтересах політики компанії». Та хай спробують!
Радіо затріскотіло, ожило:
— «Транс-Америка-Два», я «Клівленд-центр». Лінкольн повідомляє, що ЗПС три-нуль досі тимчасово не діє. Вони намагаються відвести перешкоду до вашого прильоту. Якщо це не вдасться, посадять вас на ЗПС два-п’ять.
Гарріс спохмурнів, коли Демерест підтвердив. Смуга два-п’ять була на дві тисячі футів коротша, а також вужча, й наразі на ній панував сильний бічний вітер. Якщо доведеться скористатися нею, це підсилить небезпеки, з якими вони уже зіткнулися.
Вираз обличчя Демереста чітко відповідав його реакції на повідомлення.
Буря не вщухала, і літак досі здригався. Більшу частину польоту Гарріс намагався втримувати літак рівно.
Демерест обернувся до бортінженера:
— Сай, повернися знову до пасажирів. Перевір, щоб дівчата розказали все про посадку і щоб усі все зрозуміли. Тоді вибери кількох людей, на твій погляд найнадійніших. Впевнися, що вони знають, де аварійні виходи та як ними користуватись. Якщо перед нами несподівано закінчиться смуга, а так неодмінно станеться, коли доведеться сідати на два-п’ять, усе може швидко розвалитися. Якщо дійде до цього, ми всі постараємося пройти туди і допомогти, але нам може просто не вистачити часу.
— Так, сер. — Джордан знову підвівся з крісла бортінженера. Демерест, досі стривожений новинами про Ґвен, волів би піти сам, але наразі ні він, ні Гарріс не могли покинути кабіну екіпажу.
Як тільки Сай Джордан пішов, зазирнув лікар Компаньйо. Тепер заходити в кабіну екіпажу стало легше, оскільки Джордан відсунув розтрощені вхідні двері вбік.
Мілтон Компаньйо коротко представився Вернонові Демересту.