— Не варто поводитися так гидотно.
— Та ти що? Серйозно? — Демерест із люті насторожився. — Може, саме в такій ситуації хтось і повинен поводитися гидотно.
— Якщо так, — сказав Гарріс, — то ніхто інший так не підходить на цю роль, як ти.
— Тоді, якщо ти закінчив зі своїми тупорилими запитаннями, може, знову візьмешся за керування, а я поговорю з тими тупаками на землі.
Енсон Гарріс подався кріслом уперед.
— Якщо хочеш, будь ласка. — Він кивнув. — Тримаю.
Віддавши керування, Демерест потягнувся по мікрофон.
Він відчував себе краще, сильнішим, через рішення, яке вже прийняв. Тепер він може вирішувати більш нагальні проблеми. Демерест жорстко проскрипів зубами.
— «Чикаґо-центр», я командир Демерест «Транс-Америки-Два». Ви там ще слухаєте чи вже напилися снодійного й пішли дрихнути?
— Я «Чикаґо-центр», командире. Ми слухаємо, й ніхто тут не дрихне. — У голосі диспетчера вчувався докір; Демерест це проігнорував.
— То якого милого сидите, як істукани? Цей літак має серйозні проблеми. Нам потрібна допомога.
— Чекайте, будь ласка. — Пауза, тоді новий голос: — Це старший диспетчер Чиказького центру. Командире, «Транс-Америка-Два», я чув ваше останнє повідомлення. Будь ласка, зрозумійте, що ми робимо все можливе. До того, як ви потрапили в наш район, для вас тут десяток людей працював, розчищаючи повітряний рух. Вони цим досі займаються. Ми надаємо вам пріоритет, чисту радіочастоту і прямий маршрут до Лінкольна.
Демерест гаркнув:
— Цього недостатньо. — Він помовчав, утримуючи кнопку мікрофона, тоді продовжив: — Старший диспетчере Чикаґо, слухай мене уважно. Прямий маршрут до Лінкольна і виїденого яйця не вартий, якщо він закінчується ЗПС два-п’ять чи будь-якою іншою, окрім три-нуль. І не кажи мені, що три-нуль не працює; я вже це чув і знаю чому. А тепер запиши ось таке і подбай, щоби в Лінкольні це також зрозуміли: літак сильно навантажений; ми приземлятимемося дуже швидко. Крім того, у нас пошкодження конструкції, включно з непридатним стабілізатором тримера та сумнівним кермом напрямку. Якщо ви нас направите на два-п’ять, то матимете розбитий літак і загиблих людей ще до закінчення наступної години. Тому зв’яжіться з Лінкольном, містере, та підкрутіть гайки. Скажіть їм, що мені плювати, як вони це зроблять — можуть хоч підірвати те, що там блокує ЗПС три-нуль, якщо доведеться, — але нам потрібна та смуга. Ви мене зрозуміли?
— Так, «Транс-Америка-Два», зрозуміли вас чудово. — Голос старшого диспетчера звучав спокійно, але на тон приязніше, ніж перед тим. — Ваше повідомлення вже передають до Лінкольна.
— Гаразд. — Демерест знову натиснув кнопку передавача. — Маю ще одне повідомлення. Це для Мела Бейкерсфелда, генерального директора в Лінкольні. Передайте йому попереднє повідомлення, а тоді додайте це — особисто від його шваґра: «Ти сам винен у цій ситуації, мудак, бо не послухав мене щодо авіастрахування в аеропорту. І тому в боргу переді мною та всіма іншими на борту цього рейсу, мусиш відірвати свою пінгвінячу сраку та розчистити нам ту смугу».
Цього разу в голосі старшого диспетчера вчувався сумнів.
— «Транс-Америка-Два», ми почули ваше повідомлення. Командире, ви впевнені, що хочете використати саме ці слова?
— «Чикаґо-центр», — кинув у відповідь Демерест, — так, я збіса, бляха, впевнений, що це саме ті слова! Наказую вам відправити те повідомлення — швидко, голосно й чітко.
13
На радіочастоті диспетчерського пункту руління Мел Бейкерсфелд у своїй машині слухав, як збирають та розташовують транспорт аеропорту, призначений для надзвичайних ситуацій.
— «Місто-двадцять-п’ять», я «Лінкольн-руління».
Число двадцять п’ять слугувало позивним керівника служби протипожежного забезпечення аеропорту.
— Я «Місто-двадцять-п’ять» у дорозі. Слухаємо вас.
— Така інформація. Передбачається надзвичайна ситуація другої категорії орієнтовно через тридцять п’ять хвилин. Зазначений рейс аварійний і приземлятиметься на ЗПС три-нуль, якщо та буде відкрита. Якщо закрита, використає ЗПС два-п’ять.
Де могли, диспетчери аеропорту уникали називати через радіозв’язок авіакомпанію, якої стосується будь-який нещасний випадок, реальний чи потенційний. Для прикриття використовували фразу «зазначений рейс». Авіакомпанії були дуже делікатні в таких справах, вважаючи, що чим менше разів їхня назва випливатиме в такому контексті, тим краще.
Утім, Мел був певен: те, що сьогодні сталося, приверне значну увагу громадськості, скоріш за все, і світової.