Контрольний політ потрібно провести, оскільки командира Гарріса вибрали для переведення з внутрішніх на міжнародні рейси «Транс Америки». Однак перед тим, як здійснювати політ у ролі повноцінного командира міжнародних рейсів, він мусив відбути два закордонні польоти разом з лінійним пілотом, який також має кваліфікацію інструктора. У Вернона Демереста вона була.
Після двох польотів, сьогоднішній з яких буде другим, Гаррісу доведеться пройти фінальну перевірку в старшого командира-перевіряльника, й уже після цього він зможе пілотувати міжнародні рейси.
Такі перевірки — як і регулярні контрольні польоти щопівроку, які мусили пройти всі пілоти всіх авіакомпаній, — своєрідний моніторинг умінь та навичок пілотування у повітрі. Перевірки відбувалися на звичайних запланованих рейсах, і єдине свідчення, за яким пасажир міг би зрозуміти, що перебуває саме на одному з них, це те, що в кабіні екіпажу спереду перебувають двоє командирів.
Попри те, що командири тестували одне одного, ці перевірки, як регулярні, так і спеціальні, зазвичай були серйозними строгими процедурами. Пілоти самі хотіли, щоб усе було саме так. Надто багато лежало на кону — безпека громадян та високі професійні стандарти, — тому не можна було ризикувати через взаємне підлабузництво чи недогляд якоїсь слабкості. Будь-який командир, котрий проходив перевірку, усвідомлював, що повинен відповідати усім вимогам. Провал автоматично призвів би до негативного звіту, який, якщо ситуація достатньо серйозна, потягнув би за собою ще ретельнішу перевірку зі старшим пілотом авіакомпанії, а посада тестованого опинилася б під загрозою.
І хоча вимоги до характеристик були не з найлегших, до старших командирів, які проходили контрольні польоти, колеги ставилися з підкресленою ввічливістю. Тільки не Вернон Демерест. Демерест до будь-якого пілота, що проходив перевірку, молодшого чи старшого за себе, ставився цілком однаково — як до школяра-бешкетника, якого викликали в кабінет директора. Мало того, в ролі такого директора Демерест був нав’язливим, пихатим, зарозумілим та різким. Він ніяк не приховував свого переконання в тому, що жоден інший пілот не зміг би перевершити його у вправності. Колеги, які випробували на собі таке ставлення, в душі палали гнівом, але не мали іншого вибору, окрім як зціпити зуби та змиритися. Згодом вони присягалися один одному, що, коли настане час Демереста, вони влаштують йому наймерзенніший, найжорсткіший контрольний політ у його житті. Вони постійно так і робили, тільки результат був незмінний — Вернон Демерест працював бездоганно і до його дій неможливо було прискіпатися.
От і сьогодні вдень у властивій йому манері Демерест почав перевірку завчасно — передзвонив командирові Енсонові Гаррісу додому.
— Сьогодні буде погана нічка, — без якихось прелюдій почав Демерест. — Моя команда мусить бути пунктуальною, тому раджу достатньо часу відвести на шлях до аеропорту.
Енсона Гарріса, який за двадцять два незаплямованих роки в «Транс Америці» жодного разу не запізнився на рейс, настільки охопила лють, що він ледь не задихнувся. На щастя, не встиг Гарріс і слова вимовити, як командир Демерест уже повісив слухавку.
Досі нетямлячись від злості, але щоби бути впевненим, що Демересту не вдасться його на чомусь підловити, командир Гарріс прибув до аеропорту майже за три години до часу відправлення, замість звичної однієї. Командир Демерест, бадьорий після роботи в Комітеті авіакомпаній з питань снігоборотьби, зустрів Гарріса у «Кав’ярні небесного командира». Демерест був одягнений у спортивний піджак та слакси; він мав запасну уніформу в шафці аеропорту та планував переодягнутися пізніше. Командир Гарріс, ветеран, у якого вже пробивалася сивина та до якого багато молодих пілотів зверталися «сер», був в уніформі «Транс Америки».
— Здоров, Енсоне. — Вернон Демерест упав у крісло біля барної стійки. — Бачу, ти дослухався до моєї поради.
Пальці командира Гарріса сильніше стиснули чашку кави, та все, що він промовив, це:
— Доброго вечора, Верне.
— Ми починаємо передпольотний інструктаж на двадцять хвилин раніше, ніж зазвичай, — сказав Демерест. — Хочу перевірити бортовий журнал та всі інструкції.
Дякувати Богові, подумав Гарріс, його дружина лише вчора пробіглася по інструкціях, додаючи останні поправки. Та йому варто перевірити поштову скриньку в офісі виробничо-диспетчерської служби. Цей мудак, мабуть, вчепиться до того, що Гарріс не вніс поправки, які випустили лише вчора. Щоб дати рукам — які вже чухалися — якусь роботу, командир Гарріс набив та запалив свою люльку.