Коли він відчув можливість втрутитися, то сказав:
— Я не тішуся від того, що ламаю твої плани. Переважно я погоджуюся на те, чого ти хочеш, хоча й не вважаю, що заходи, які ми відвідуємо, настільки важливі. Мені б більше сподобалося провести на кілька вечорів більше вдома з дітьми.
— Сон рябої кобили, — відповіла Сінді, — й ти сам це знаєш.
Мел відчув, що напружується, сильніше стискаючи слухавку. А тоді визнав перед самим собою: можливо, останній аргумент правдивий, певною мірою. Раніше цього вечора йому згадувалися часи, коли він залишався в аеропорту, хоча й міг податися додому — просто тому, що бажав уникати ще однієї сварки з Сінді. Роберта з Ліббі до уваги не бралися, як і всі діти, коли шлюб починав руйнуватися. Йому не варто було їх згадувати.
Та, окрім цього, сьогодні справді все було по-іншому. Він мусить залишитися в аеропорту, принаймні доки не впевниться в тому, що ситуація із заблокованою смугою якось вирішується.
— Послухай, — сказав Мел, — з’ясуймо дещо. Я тобі цього не говорив, та минулого року я щось там собі записував. Ти хотіла відвідати п’ятдесят сім своїх благодійних балаганів. Мені вдалося прийти на сорок п’ять, що набагато більше, ніж я б волів відвідати на моє хотіння, але це теж непогана цифра.
— Ну ти й мудак! Я тобі не гра з м’ячиком, де треба записувати цифри. Я твоя дружина.
Мел різко відповів:
— Заспокойся! — Він сам починав злитися. — Ти не помітила, що підвищуєш на мене голос? Невже хочеш, щоб усі ті приємні люди навколо знали, який же підкаблучник твій чоловік?
— Плювати я на це хотіла! — Та вона все одно промовила ці слова м’якіше.
— Я знаю, що ти моя дружина, й саме тому наміряюся приїхати туди, як тільки зможу. — Що б сталося, загадався Мел, якби він міг зараз простягти руку й торкнутися Сінді? Чи спрацювали б давні чари? Вирішив, що ні. — Тож займи мені місце і скажи барменові, щоб тримав для мене суп тепленьким. А ще попроси вибачення та поясни, чому я запізнююся. Підозрюю, що деякі люди чували про таку штуку, як аеропорт. До речі, що там сьогодні за дійство?
— Я пояснювала минулого тижня.
— Поясни ще раз.
— Цю вечірку — коктейлі та вечеря — ми проводимо, щоб підтримати костюмований бал, який відбудеться наступного місяця та буде присвячений Фонду допомоги дітям в Арчидоні. Тут преса. Вони фотографуватимуть.
Тепер Мелові стало зрозуміло, чому Сінді так хоче, аби він поквапився. Якщо він буде там, зростуть її шанси потрапити в об’єктив, а там — і на шпальти завтрашньої газети.
— Більшість членкинь комітету, — наполягала Сінді, — вже з чоловіками.
— Але ж не всі.
— Я сказала: більшість.
— І ще ти сказала: Фонд допомоги Арчидоні?
— Так.
— Якої Арчидони? Їх є дві. Одна в Еквадорі, друга в Іспанії. — У коледжі Мел захоплювався мапами та географією, а також мав хорошу пам’ять.
Уперше Сінді завагалася. Тоді обережно сказала:
— А яка різниця? Зараз не час для дурних запитань. — Мелові захотілося вголос розсміятися. Сінді не знає. Як і зазвичай, вона вибрала попрацювати заради благодійності через тих, хто був залучений до організації, а не тих, на кого ця благодійність спрямовувалась.
Він злорадно продовжив:
— То скільки листів ти очікуєш отримати після цього вечора?
— Не розумію, про що ти.
— Ще й як розумієш.
Щоб опинитися в списку розгляду до «Світського календаря», нова претендентка потребувала вісім поручительських листів від людей, чиї імена вже там були. Під час останнього підрахунку, про який Мел чув, Сінді вже зібрала чотири.
— Господи, Меле, якщо ти щось бовкнеш — сьогодні чи якогось іншого разу…
— Листи будуть безкоштовні чи ти за них заплатиш, як за минулі два? — Він усвідомлював, що зараз має перевагу. Таке траплялося досить рідко.
Сінді обурилася:
— Що за брудна заява? Неможливо купити собі шлях до…
— Херня! — відказав Мел. — Я отримую ті скасовані чеки з нашого спільного рахунку. Пам’ятаєш?
Запанувала тиша. Тоді тихим, хижацьким голосом Сінді заговорила:
— Послухай мене! Тобі краще сьогодні тут бути, і то швидко. Якщо не приїдеш або якщо приїдеш та осоромиш мене своїми заявочками, які тільки-но озвучив, це буде кінець. Ти мене зрозумів?
— Не зовсім упевнений, — тихо відповів Мел. Інстинкт підказував йому: щойно настала важлива мить для них обох. — Мабуть, тобі краще чітко пояснити, що ти маєш на увазі.
Сінді парирувала:
— Сам здогадайся.