— Ти оглух, чи що? Зараз же!
Поліцейський нахилився, з його обличчя ще не зійшов лютий вираз після розмови з Патроні, й телевізійник аж підскочив.
— Гаразд-гаразд. — Він поспішно махнув іншим, і світло портативної камери згасло.
— Поверніть ті два евакуатори так, як вони стояли. — Лейтенант почав роздавати накази поліцейським, які швидко кинулись їх виконувати. Він повернувся до Джо Патроні та вказав на перевернуту вантажівку; стало зрозуміло, він розважив, що Патроні набагато більше користі принесе в ролі союзника, ніж ворога. — Містере, ви досі думаєте, що нам варто тягнути цю вантажівку? Ми точно не поставимо її на колеса?
— Тільки якщо хочете, щоб тут ніхто до світанку з місця не зрушив. Вам тоді доведеться спочатку розвантажити причіп, а коли розвантажите…
— Та знаю я, знаю! Забудьте! Зараз будемо пхати й тягнути, а про збитки подумаємо пізніше. — Лейтенант вказав на чергу автомобілів. — Якщо хочете одразу ж поїхати, раджу вам вивести машину з ряду та під’їхати вперед. Вам не потрібен супровід до аеропорту?
Патроні вдячно кивнув.
— Дякую.
Через десять хвилин останній буксирний гак було прикріплено. Важкі ланцюги з одного евакуатора почепили навколо мостів перекинутої вантажівки; міцний кабель приєднував ланцюги до коловорота евакуатора. Друга машина була зв’язана з перекинутим причепом. Третій евакуатор стояв позаду, готовий пхати.
Водій вантажівки, яка, хоча й перекинулася, постраждала лише частково, простогнав, коли побачив, що відбувається.
— Мій бос не зрадіє від того! Вона ж майже нова. А ви її навпіл зламаєте.
— Якщо зламаємо, — відповів йому молодий поліцейський, — то закінчимо те, що ви почали.
— Ну, а вас що обходить? Вам же нічого, а я без доброї роботи зостався, — пробуркотів у відповідь водій. — Може, піду тепер на легшу — побуду, наприклад нездалим копом.
Поліцейський вишкірився.
— Чом би й ні? Водій з тебе й так нездалий.
— Думаєте, можемо починати? — запитав лейтенант у Патроні.
Джо Патроні кивнув. Він присів, придивляючись до натягнутих ланцюгів та кабелів. Тоді попередив:
— Рушайте повільно й плавно. Спочатку кабіну.
Перший евакуатор почав тягнути коловорот; його колеса забуксували в снігу, й водій піддав газу, щоб буксирний ланцюг і далі лишався натягнутим. Передня частина перевернутої машини заскреготіла, просунулася на фут чи два під скреготливі звуки металу, а тоді зупинилася.
Патроні махнув рукою.
— Тягніть далі! А тепер причіп!
Ланцюги та кабель між мостами причепа й другого евакуатора напнулися. Третій евакуатор вперся в дах причепа. Усі три евакуатори буксували, боролися з мокрим, утрамбованим снігом. Вантажівка разом із причепом просунулася ще на два фути по шосе під радісний акомпанемент криків натовпу роззяв. Знову запрацювала телекамера, світло якої осяяло місце події.
Там, де лежав транспорт, залишилася широка глибока вм’ятина. Кабіна вантажівки та наповнений причіп пошкоджувалися, дах останнього почав вигинатися, поки один з боків скреготів на дорозі. Ціна, яку доведеться заплатити — безсумнівно, страховикам — за те, щоби швидко відкрити дорогу для руху, буде високою.
Навколо місця блокування два снігоочисники — по одному з кожного боку, ніби застрільники, — намагалися прибрати сніг, що нагромадився від початку аварії. Все і всіх уже вкрило снігом, включно з Патроні, лейтенантом, поліцейськими та рештою людей.
Знову заревіли двигуни евакуаторів. Шини, що крутилися на мокрому твердому снігу, задиміли. Повільно й важко перевернута машина зрушила ще на кілька дюймів, на кілька футів, а тоді й зовсім посунулася з дороги. За кілька секунд замість чотирьох смуг вона блокувала тільки одну. Тепер трьом евакуаторам буде легко виштовхнути вантажівку геть на узбіччя. Поліцейські вже забирали фальшфеєри, перед тим як взятися за довжелезний затор, на що, мабуть, знадобиться кілька наступних годин. Звук реактивного літака над головою вкотре нагадав Джо Патроні, що його основна робота на сьогодні ще попереду.
Лейтенант поліції штату зняв свій кашкет та струсив з нього сніг. Він кивнув Патроні.
— Думаю, ваша черга, містере.
Патрульна машина, припаркована перед тим на узбіччі, виїздила на шосе. Лейтенант вказав на неї.
— Тримайтеся позаду того автомобіля. Я сказав їм, що ви будете на хвості, і дав наказ якнайшвидше доправити вас до аеропорту.
Джо Патроні кивнув. Коли він заліз до свого «б’юїка Вайлдкет», лейтенант гукнув йому:
— І, містере… дякую!
2