Доки Енсон додавав певні поправки в інструкції з льотної експлуатації — які Демерест уже обіцяв перевірити, — Вернон Демерест вивчав дошку з розкладом для екіпажу.
Розклад складали щомісяця. Там були вказані дати, коли всі командири, другі пілоти та бортінженери летять та якими маршрутами. Була схожа дошка і для стюардес у їхній кімнаті для екіпажу далі по коридору.
Кожен пілот щомісяця просив для себе маршрут, яким хотів би летіти, і найстарші діставали право вибирати першими. Демерест завжди діставав те, про що просив, як і Ґвен Мейген, чий авторитет серед стюардес був аналогічно високим. Саме ця система дозволяла пілотам та стюардесам організовувати спільні плани на «лежанки», як заздалегідь і зробили Демерест із Ґвен на сьогодні.
Енсон Гарріс закінчив вносити поспішні поправки до інструкцій з льотної експлуатації.
Вернон Демерест вишкірився.
— Думаю, з твоїми інструкціями все гаразд, Енсоне. Я передумав; я їх не перевірятиму.
Командир Енсон ніяк на це не зреагував, тільки трохи стиснув губи.
Третій пілот літака, молодик на ім’я Сай Джордан, щойно приєднався до них. Джордан був бортінженером, а також кваліфікованим пілотом. Худий та кощавий, із запалими щоками та скорботним обличчям, він завжди мав такий вигляд, ніби давно не їв. Стюардеси підкидали йому більші порції їжі, але, здавалося, це ситуації не змінювало.
Другому пілотові, який зазвичай літав як заступник командира поруч із Демерестом, сьогодні наказали зостатися вдома, хоча, згідно з його угодою зі профспілкою, він отримає повну зарплату за рейс в обидва боки. За відсутності другого пілота Демерест виконуватиме частину його обов’язків, а рештою займеться Джордан. Енсон Гарріс візьме на себе більшу частину польоту.
— Гаразд, — звернувся Демерест до них обох, — поїхали.
Автобус для екіпажу, весь укритий снігом, із запітнілими вікнами, очікував їх біля дверей ангара. П’ять стюардес Рейсу Два вже сиділи в автобусі й озвалися хором «Доброго вечора, командире… доброго вечора, командире», коли Демерест із Гаррісом зайшли в салон, а за ними Джордан. Пілотів супроводив порив вітру та снігу. Водій автобуса квапливо зачинив двері.
— Привіт, дівчата! — Вернон Демерест весело помахав усім та підморгнув Ґвен.
Енсон Гарріс, більш офіційним тоном, додав:
— Доброго вечора.
Вітер шмагав по автобусу, поки водій обережно пробирався очищеною зовнішньою межею аеродрому, обабіч якої височіли снігові наноси. Аеропортом вже пройшлася чутка про сьогоднішню ситуацію з фургоном із їжею «Юнайтед Ейр Лайнз», тому всі водії діяли максимально обачно. Коли автобус екіпажу почав наближатися до своєї мети, яскраві вогні терміналу слугували маяком у темряві. Оддалік, на льотному полі, літаки здіймалися в повітря та сідали стабільним потоком.
Автобус зупинився, екіпаж вийшов, кинувшись до найближчих дверей, щоб заховатися від холоднечі. Зараз вони перебували у крилі «Транс Америки» в терміналі, на нижньому поверсі. Виходи на посадку для пасажирів — включно з виходом сорок сім, де саме готували Рейс Два, — були поверхом вище.
Стюардеси відійшли, щоб закінчити свою передпольотну підготовку, а троє пілотів попрямували до офісу міжнародної виробничо-диспетчерської служби «Транс Америки».
Диспетчер, як завжди, підготував папку з детальною інформацією, яка знадобиться льотному екіпажу. Він розклав матеріали на стійці, а троє пілотів уважно вчитувались. За стійкою пів десятка клерків збирали інформацію з усього світу, що стосувалася авіатрас, умов у аеропортах та погоди, яка сьогодні знадобиться іншим міжнародним рейсам «Транс Америки». Подібна кімната виробничо-диспетчерської служби для внутрішніх рейсів розміщувалася далі по коридору.
Саме тоді Енсон Гарріс постукав мундштуком своєї люльки по попередньому звіті щодо навантаження й попросив додаткові дві тисячі фунтів пального для руління. Він кинув погляд на бортінженера, Джордана, який перевіряв графіки споживання пального, а тоді на Демереста. Обоє згідливо закивали, а диспетчери виписали замовлення, яке пізніше передадуть в управління заправленням на місці стоянки. До четвірки приєднався синоптик компанії. То був блідий молодик, який в окулярах без оправи був схожий на вченого; дивлячись на нього, можна було подумати, ніби він сам дуже рідко цікавився погодою надворі.
Демерест спитав:
— Що там сьогодні комп’ютери кажуть, Джоне? Сподіваюся, щось веселіше, ніж тут.