І Ліза, тобто, Єлизавета Афанасіївна сказала, що після його втечі народила позашлюбну дитину, дівчинку, яку змушена була залишити в пологовому будинку Синельникового, що на Дніпропетровщині. Спочатку вона надіялася, що як тільки її справи покращаться, то забере доньку додому, а потім так не сталося.
— Я запитав, як вона з Москви аж у Синельникове потрапила. Та Лізі дуже важко було розмовляти, — говорив далі Костя, — і вона тільки додала, що інші подробиці може сповістити її подруга Неля.
— А прізвище її ти знаєш? — запитав хтось у Кості.
— Дівоче прізвище Нелі — Потомака, а по чоловіку вона тепер Серебро.
— Не Нелі, а своєї колишньої дівчини, — роздратувався через нетямущість родича Денис Митрофанович. — Так же? — запитав він у слухачів. — Я правильно зрозумів ваше запитання?
— Правильно.
— Лізине? — здивувався Костя. — Як же не знати? Паперовська.
— Так коли ви з нею теє… ну, полюбилися і коли вона народила?
— Гріхопадіння? Його дату я, звичайно, забув, це сталося десь в середині серпня. Я ще зазначив, що у вересні вона поїде на навчання вже заміжньою жінкою. А коли народила, не знаю, здається, вона не уточнювала.
— Ви сказали, що в ліцеї вона вчилася розписувати тканини, а де вона збиралася працювати? — з однією їй зрозумілою зацікавленістю запитала Тетяна.
— Це ж був ліцей, — відповів Костя. — У них там направлень на роботу не видавали.
— А як і куди працевлаштовувалися випускники ліцею?
— Хтозна. Ну, наприклад, до них приїздили представники різних підприємств, розміщали конкурсні замовлення, а потім переможців запрошували до себе на роботу. Ліза, наприклад, на першу практику потрапила в Іваново на ткацьку фабрику, може, й у подальшому співпрацювала з ними. Не знаю.
— І що, ти вважаєш, що то може бути твоя дитина? — запитав Ігор Свиридович. — Ота подруга, Неля Потомака, теж з Лізою навчалася? Де її шукати?
— Де шукати, не знаю, а навчалися вони в одній групі. Дитина, ви кажете… Може, й не моя. Оце через те я й приїхав сюди сам, без дружини. Хочу заїхати в Синельникове, узнати про все. Рік її народження мені відомий. Нині тій дівчині вже двадцять п’ять років стукнуло. Не дай Бог щоб вона виявилася моєю — дружина мене загризе. У нас своїх двоє.
— Для чого вам клопотатися, витрачати кошти і час? — майже радісно скинулася Тетяна, ніби влаштовувати чужі проблеми було її покликанням. — Давайте всі відомості мені, я докладно розвідаю і сповіщу вам.
— А це зручно? — спитав Костя і його очі заблищали надією.
— По-перше, я живу в Синельниківському районі, по-друге, працюю в державній установі, до речі, з дітьми. Мені зовсім не складно буде знайти тут сліди вашої Лізи, а потім і покинуту нею дівчинку. Так вона, кажете, вже померла?
— Померла, — підтвердив Костя. — А мені отакий клопіт заповіла.
— Для чого? — поцікавився Гліб Євгенович. — Що вона від тебе хотіла?
— Тепер мені здається, тільки для того, щоб я мучився сумлінням. Я майже впевнений, що дитина не моя, але це діло таке, що я можу й помилятися. Треба все перевірити.
— А раптом ти знайдеш ту дитину — тепер уже молоду жінку, а вона виявиться невлаштованою, нещасною, потребуватиме допомоги. Що ти робитимеш з такою халепою, коли в тебе немає повного порозуміння з дружиною? — запитав Ігор Свиридович.
— Це буде жахливо, ви праві. Моє життя перетвориться на пекло. Але я не можу спокійно жити, знаючи, що десь є моє дитя, яке, може, страждає. Мушу знати все достеменно.
— Ні про що говорити, — сказала Тетяна і різко скочила з ослону. — За цю справу з усіх міркувань найліпше взятися мені. Давайте всі відомості про вашу дівчину Лізу, її подругу Нелю, про інших можливих дійових осіб цієї пригоди і свої реквізити, я запишу. І ні про що погане не думайте. Гаразд?
Після цієї бесіди збігло не більше місяця. Ввечері в квартирі Кості, який щойно повернувся з відпочинку, пролунав телефонний дзвінок і, на щастя, він сам підійшов до апарату.
— Слухаю, — озвався тихо, відчувши зовсім невизначено, що зараз взнає щось вирішальне для себе. І як не дивно, не помилився.
— Це Тетяна, — сказав привітний жіночий голос. — З Синельникового, пам’ятаєте?
— Так, — у Кості від напруги затремтіли губи. — І що? Що ви мені скажете?
— Заспокойтеся, — відповіли йому на тому кінці дроту. — Вам Неля, подруга вашої дівчини, не казала, на яке прізвище Ліза могла записати дівчинку при народженні?
— Ні, тобто я з Нелею не бачився. Ви… ви щось знайшли? Говоріть, я до всього готовий.
— Та не хвилюйтеся ви! — прикрикнула на Костю Тетяна. — Я нічого не шукала. Просто не хотіла зразу відкриватися. Адже мені теж треба було прийти до тями.