Славгородське жіноцтво втратило дар мови! На Грицька багато хто задивлявся з надією і очікуванням. Але місцеві претендентки на роль дружини його не квапили, бо бачили, що він такий ручний та домашній, що нікуди не дінеться. І ось маєте собі! Утнув.
Карині й село, і хата Грицькова — нехай уже буде довга та вузька — сподобалися, як вона, перегорівши першими враженнями, зізналася. І Грицько старався їй вірити.
— А після весілля я поїду додому, заберу бебехи, з припискою владнаюсь, з роботи звільнюсь, — цокотіла Карина, розвішуючи в шафі свої наряди.
Але Гриць, не забувши її фуркання в день приїзду, затівати весілля обачливо не одважився, тому молоді тихо зареєстрували шлюб, а в наступний вихідний день нагукали сусідів, найближчих родичів та посиділи з ними у дворі під виноградними гронами з гарною випивкою й закускою.
І все-таки вони трохи набралися горілки — весілля є весілля. Тим більше що на свято завітав єдиний родич молодої — брат, з яким вона, за її словами, вже давно не бачилася. Грицькові новий родич сподобався, тому він і втратив пильність з випивкою.
Гості порозходилися далеко після смеркання, і Грицько, попрощавшись з усіма і крадькома здригаючись від п’яної гикавки, сумно поглянув на неприбраний стіл і купу брудного посуду.
— Іди відпочинь, — ласкаво сказала Карина, помітивши стан свого скороспеченого чоловіка. — Я сама тут впораюсь.
— Дякую, — полегшено буркнув той і зник у темряві, Карина не встигла навіть угледіти, де він подівся.
А Грицько вирішив не йти в хату — розумів, що в задусі його розвезе од зайвого спиртного, і тому вмостився, прихопивши на всяк випадок ганчірку, на ослоні, що стояв у садку під кущами жасмину, де його ніхто не міг бачити. Але, як кажуть, Бог милував — до нього прийшов сон, а зі сном полегшення. Прокинувся він од того, що змерз, але його ще щось насторожило. То були чиїсь голоси, навмисне притишені.
Він ледь підняв голову з ослону й прислухався, подумав, може, дружина його гукає. Один з голосів, справді, належав Карині, але вона не до нього зверталася, а гомоніла з братом. Ага, чаюють за прибраним столом, — здогадався Грицько і вже хотів приєднатися до них, вгамувати похмільну спрагу, але те, що почув по хвилі, його утримало на місці.
— Як ти закадрила цього лоха? — запитав брат. — Нащо він здався королеві трахкодромів?
— Трохи відпочину, — довірливо сказала Карина. — Підремонтуюсь на чистому повітрі й на свіжих харчах, а там побачимо. А закадрила легко. В той день клієнтів не було, і я вже збиралася йти додому. Коли дивлюсь — сидить серед баб якесь чувирло. Придивилася — морда лиця ніби нічого, хоч видно, що жлоб-жлобом і розраховувати нінащо.
— А чого тоді повелася? Скільки часу згайнувала! А я думаю, чого це ти вигрошилася, не заробила нічого.
— Кажу ж тобі, я раптом злякалася свого віку і подумала, що час до берега прибиватися. Я вже немолода, стомилася. Це добре, що він не збагнув у паспорт носа ввіткнути, а то побачив би, що я на десяток літ старша за нього. Тоді б каюк мені був, а не шлюб.
— Не багато б втратила…
— Спробую пожити по-людськи…
— Пожити? З ким? З оцим опудалом?
Співрозмовники затихли. Чулося тільки невдоволене сопіння брата і задумливі зітхання сестри.
— Давай не загадувати наперед. Спочатку відпочину, а там побачимо, — порушила мовчанку Карина. — Недарма ж у мені якісь струни заграли. Треба з цим розібратися. Може, призвичаюсь.
— Може, — замирено сказав брат. — Якби так сталося, я був би спокійний за тебе.
Грицько закляк. Он воно що! Виходить, вона — стара карга! І то у неї не любов була, а розрахунок! А чим вона займалася раніше, чим гроші заробляла? Він боявся навіть подумати про те, що напрошувалося у відповідь з почутого. Значить, вона не відпочивала у Желєзноводську, а працювала там повією. Оце встряв… Господи, за що?
— Я приїхав сюди на машині, — тим часом сказав Каринин брат.
— На нашій? А де вона? — здивувалася Карина.
— Залишив на вокзальній стоянці.
— А чому ти так зробив?
— Звідки я знаю? Щось «професійне» спрацювало. Очевидно, я припустив, що можна його облапошити і гайнути назад, то й не хотів світитися. Я ж не знав, що ти це серйозно затіяла.
— Крутий «мерс» на сільській стоянці ти називаєш «не світитися»? Та в нього й брати нічого! — засміялася Карина. — Ні, не натякай, облиш… Спробую серйозно.