— Повернешся, як же! — скептично хмикнула Надія. — Для цього можна було вдовольнитися й Дніпропетровським музичним училищем, а не їхати бозна-куди. Гаразд, не чіпатимемо цю тему. Що у тебе вдома? Як тато, мама, бабуся?
— Життя не зупиниш. Тата почали непокоїти травми, отримані на роботі п’ятнадцять років тому. Пам’ятаєш, як його вдарило в груди деталлю, що відскочила від верстата?
— Так, йому ще операцію робили в обласній лікарні.
Юрко ствердно хитнув головою.
— Наразі він вже другий місяць на лікарняному, а обстежуватися в місто не їде. Боїться почути діагноз. Оце подивився я на нього й запідозрив, що він боїться не без підстав. Здається, на його колишню рану всілося щось погане.
— Він це бачить?
— Та воно ж на очах прямо розквітає. Звичайно, бачить.
— І що каже?
— Каже, що то алергія на вітаміни, які він вживає, й на інші ліки.
— Може, якраз треба поквапитися з обстеженням?
Юрко тільки махнув рукою.
— Боюся, вже пізно. Та й ніхто не знає, як у такому разі краще діяти. Гадаю, з часом йому потребується серйозна допомога. Тоді й обстежиться. Але…
— Що? — запитала Надія.
— Мати на цю біду вже всі заощадження витратила, сама розумієш — ліки, процедури, дієтичне харчування. А тут ще й мені треба щось з собою взяти, бо не проживеш в чужому місці без копійки.
— Треба мотоцикл продавати, — порадила Надія. — Він тобі не потрібен.
Юрко з полегшенням зітхнув — приємно пересвідчитися, що вибрана тобою дівчина варта того — розуміє тебе з півслова, поділяє твої думки.
— І мати те саме радить. А я вже не встигаю це владнати. Допоможеш?
— Оформляй завтра гарантійну довіреність і допоможу, звичайно, — погодилася Надія.
— Тоді, може, погуляємо сьогодні востаннє в полях, покатаємося?
Надія посміхнулася.
— Щоб люди балакали? — але вгледівши благальний погляд Юрка, зважилася: — Гаразд, під’їжджай. Однаково з продаванням твого мотоцикла розмов не оберешся.
Після повернення з осінніх сільськогосподарських таборів студенти-першокурсники училища почали готувати показовий концерт для викладачів і студентів старших курсів, щоб продемонструвати їм себе і разом з тим напрацювати репертуар для майбутніх гастрольних виступів. Наближалися жовтневі свята, і від трудових колективів вже надходили запрошення виступити з художніми номерами на урочистих зборах. Власне першокурсники готувалися до внутрішнього конкурсу, до змагання талантів, які цього року влилися в класи училища і мали збагатити його славу. А жовтневі свята — це було розтяжне поняття, бо зазвичай вони починалися з 25 жовтня і продовжувалися до 10 листопада — дня професійного свята працівників міліції. За два тижні студенти заробляли чимало грошей на рахунок училища, і цим не тільки покращували своє життя, але й здобували перші відгуки про себе, а пізніше використовували їх для працевлаштування чи тимчасових підробітків у Росконцерті. Крім того, кожна група училища мала підшефні підприємства, куди студенти виїжджали на концерти й де при палацах культури проходили курсову чи випускну практику. Причому ці підприємства лежали далеко поза межами столиці — треба було охоплювати культурним впливом якнайширші простори провінцій.
Юрко подбав заздалегідь, з чим виступатиме на концерті, тому впродовж місяця, проведеного на яблуках, писав канцонету з соло для акордеону. Ця п’єса присвячувалася, звичайно, річниці революції й мала бути не стільки мелодійною за формою, скільки на додаток до традиційної героїки нести мотиви вічної весни, вічного оновлення в круговороті життя.
— Що ти оце написав? — аж злякався Микола Лобода, новий друг і сусід по кімнаті в гуртожитку, якому Юрко показав свої ноти і дещо з написаного награв на акордеоні. — Це ж чистісіньке діалектичне заперечення, викликане зовнішніми чинниками! Ти що, хочеш, щоб тебе звинуватили в контрреволюції? Для чого нашу революцію оновлювати, що тобі в ній не подобається?
Юрко остовпів.
— Які зовнішні чинники й заперечення?
— А твоя канцонета, вона хіба не є закликом до такого заперечення?
Микола приїхав у Москву з Пушкіна — невеликого містечка під Ленінградом, і, звичайно, мав ґрунтовнішу загально-музичну й загальноосвітню підготовку, ніж Юрко.
— Тобто, оце так ти витлумачив мій твір? — запитав пересохлим язиком бідолашний автор-початківець.