А Дарка тим часом продовжувала глузувати з нього:
— Ну що, тютя, діждався, що Тетяна тебе й бачити не бажає? От чуперадло городнє!
Зрештою, в Дарчиному тоні зникла ворожість і відчувалося чи співчуття, чи порада не вішати носа, коротше, було в ньому щось по-людськи чуйне, якщо це зрозуміють кмітливі спостерігачі.
— Бачу, Тетяна ввійшла в повну бойову форму, — припряглася до цієї дуринди донька тітки Флори, Ірина Змієвська. — Тепер я можу спочивати, більше мені не доведеться його від різних авантюристок рятувати, — і засміялася, вирячившись прямо Грицькові ув очі. — Так, сусіде?
— Та йдіть ви до біса, зубоскалки! — махнув на них Грицько рукою. — Втручаєтеся до інших, а на себе не дивитеся. Сказати щось на вашу адресу чи залишатися розумнішим?
Жінки прикусили язики, але було вже пізно, до них приєдналися інші, кому Грицько був небайдужим.
— Нащо самостійній дівчині здався такий дундук? — аж зайшлася дрібною помстою Клавка Солькіна, і видно було, що вона тільки шукала нагоди виговоритися. Здається, щойно м’ясо в Дмитра Рубцева купувала, а вже тут як тут жало висолопила: — Тетяна в столиці надивилася на ліпших, а може, познайомилася з ким-небудь з них і оце жде в гості. Там же в лікарнях і мужчини, трапляється, вираз лиця ремонтують, нехай не красені, зате з достатком. А цей що? Мало, що лантух лантухом, так ще й добувач такий собі, поганенький. Подумаєш, на машині він їздить! Подарували за ідіотство, от і їздить. А як заберуть її в нього, то їздитиме задом по печі чи верхи на хворостині.
— А ти б краще помовчувала, — раптом розвернулася до Клавки Солькіної Дарка Гніда, заступаючись за свого «хрещеника». — Скупилася в нього на овочі, так хоч не нагадуй людям про це. Чого це він не добувач? Він після роботи під буфетом не валяється, в доміно не грає й на ослоні за ворітьми пузо не чеше. Закривай лавочку, твій товар не має попиту!
— Ну чого ви за Грицька взялися, безстидниці? — прикрикнула на жінок Оксана Бігун. — Вам своїх мужиків мало?
А Грицькові було хоч бери гітару і йди під Тетянині вікна серенади співати. Тут весна, сади квітнуть, бузок і черемха пахощі розточують, що аж серце розривається, а вона на того чоловіка, заради якого «поїхала на ножі», як висловилася Дарка Гніда, тепер — нуль уваги. Він не знаходив тому пояснення, мучився, проте мужньо готувався до подружнього життя, спішно встановлював у кухні автономні зручності — чіпляв на стіну наливний бак з підігрівом, лаштував раковину для миття продуктів і посуду, встановлював ванну й унітаз, рив траншею під зливні труби й копав зливну яму.
— Грицю, — вечорами підколював його Сашко, коли вони відпочивали від трудового дня, — ти так розучишся до вітру ходити, сидітимеш в хаті на шпаківні, як інвалід.
— Я не для себе, — бурчав у відповідь Грицько. — Це тобі ставити в хаті зручності марно, а мені можна.
— А мені чого не можна?
— Бо твоя Оксана на другий день розчавить той унітаз і тебе винуватим зробить, скаже що ти каліка, поставити його правильно не зумів.
— Та вона в мене така, роздобріла нівроку, — розсміявся Сашко. — Хоч, в разі мені приспічить жити по-міському, я виключно для неї на унітаз надіну стальний каркас. Ха-ха-ха!
Пару разів Грицько зустрічав Тетяну в центрі, коли та поверталася додому з покупками. І ось не витримав і, привітавшись, зупинив її.
— Ну чого ти сторонишся мене? Ось тобі важкого носити не можна. Я б допомагав. Ти, може, на мене ображаєшся, не можеш простити своєї хвороби?
— Найгірше, що може бути між нормальними людьми, це з’ясування стосунків, — строго сказала Тетяна. — Отож, припини! Краще розкажи, як ти готуєшся до мого приходу в гості.
— Готуюся з усієї сили! — зрадів Грицько.
— Гляди, — зиркнула на нього лукавим оком дівчина. Так поглянула, що в нього по всьому тілі жевжики затанцювали. — Я повернуся з Москви й прийду роботу приймати.
Та Грицько вже був не йолопом царя небесного, а справжнім мужчиною, і вмів триматися при будь-якій спокусі, знав свій обов’язок і призначення. Тому пропустив мимо Тетянині загравання й жарти.
— Як ти сама туди їхатимеш, як сама-одна там перебуватимеш? Давай разом поїдемо.
— Грицю, не ускладнюй мені життя. Гаразд? — облишила дівчина несерйозний тон.
Грицько хитнув головою. Що він міг ще сказати? Домовились, що Тетяна сповістить його, як повертатиметься назад, і він виїде її зустрічати в Синельникове.
Нарешті робінії вкрилися листям — жовті кущі навіть відквітували майже водночас з бузком, а біла акація лише готувалася викинути свої духмяні грона — і настало справжнє літо: денна температура не перевищувала двадцяти п’яти градусів, хитав повітря легкий вітерець, світило незле сонце. Людина, опинившись десь за городами, відразу хмеліла від настояних пахощів розігрітого різнотрав’я. У дворах і на межах, на не витоптаних ще толоках і узбіччях доріг квітували перші медоноси: непоказний деревій, грицики, рідко-рідко зустрічалася веснянка, у низинах панували жовтець і різні анемони, а на узвишшях — траплявся горицвіт і розстелялися якісь дрібнесенькі блакитні квіточки, тощо. У вільний час Грицькові не сиділося в хаті, перед заходом сонця, коли вся домашня робота була перероблена, він виїжджав за село і там палив душу цілющими пахощами землі. Він сумував за Тетяною, яка наразі десь знову «пішла під ножі».