— Ходімо в хату, а то простудишся, — обняв її за плечі Грицько. — Як тобі вдалося здолати того биндюжника, який мене об стіл лобом хряснув? До речі, ти подарувала мені подальше життя. Не більше, не менше. Прийми мою подяку й шанобливе мовчання, за браком слів.
— Все минулося, — полегшено зітхнула Тетяна, знімаючи з голови хустку. — Я його, тварину, мало не вбила! Як тільки стримала себе — не знаю, — сказала вона й тут різко махнула рукою. — Ой, почекай, Гришо, з розпитуваннями! Розумію, що здивувала тебе, але давай про це поговоримо іншим разом. Тебе треба перев’язати, а мені треба зігрітися.
— Гаразд, зараз все влаштуємо. Таню, я не заспокоюсь, ти хоч про пістолет поясни і скажи, нащо тобі здалась Давидова машина, — не вгавав Грицько, коли вони вже зайшли в хату.
— Зброю я маю давно. Ще до приїзду в Славгород мені трапилося проходити свідком в одній неприємній історії. Ну, тоді мені пригрожували, і в міліції дали дозвіл на купівлю пістолета з гумовими кулями. Для самозахисту, — заспокоїла Грицька дружина. Вона притримувала свого чоловіка за руку й посміхалася: — На щастя, він мені пригодився в зовсім несподіваній ситуації — коли померла моя хазяйка і я залишилася сама в її хаті, то дуже боялася, особливо вночі. А наявність пістолета додавала хоробрості.
— І тут він нас виручив, — зітхнув Грицько. — Ти пробач, що я виявився звичайним чоловіком, не суперменом яким-небудь. Хвастатись не буду, двох мужиків, від яких, до речі, не чекав нападу, я ніяк не здолав би. Дай подивитись, — потягся він до Тетяни за пістолетом.
— Ні, пробач, це моя зброя. Я за неї й відповідаю, — Тетяна різко відсмикнула від Грицька руку з пістолетом. — З нього все-таки можна вбити людину, якщо дуже постаратися. Так що не чіпай. Я тепер заховаю його далеко-далеко, бо удвох з тобою мені не так страшно. Але про наші справи, Гришо, все рівно ліпше помовчувати. Береженого Бог береже.
Вона не хотіла, щоб Грицько викрив її неправду, адже пістолет був далеко не з гумовими кулями. І дозволу на нього у Тетяни не було, вона взагалі не клопоталася його виникненням. Хоч він, здається, був зовсім новим, навіть ще не втратив запах заводського мастила. Для чого хвилювати хлопця?
— Отож, ти запитував про биндюжника, — нагадала вона. — Я вилізла з вікна, притирила його біля гаража, коли він зосереджено копирсався в замку, стукнула по потилиці шипуватою вориною. А потім — ніякого шахрайства: зв’язала руки, засунула кляп у рот, привела до тями і заставила влягтися в багажник. Вже там зв’язала йому ноги. Затим залізла назад в кімнату і навмисне вчинила грюкіт, щоб відгукати від тебе бандита з ножем.
— Як ти до цього додумалася? Як зважилася на такі вчинки?
— Люблю бойовики дивитись. От і навчилася.
— А для чого ти погодилася купляти ту машину? Де ти візьмеш стільки грошей? Таню, ти мене лякаєш…
— Та хто її куплятиме? Хіба ти не розумієш — він же, справді, може здійснити свої загрози. Треба його нейтралізувати!
— Як ти його нейтралізуєш? Господи, що ти затіяла?!
— Ти вже переконався, що я винахідлива? — запитала Тетяна, Грицько тільки кивнув.
— Живи спокійно. Все, котику, інтерв’ю закінчено.
— Таню, — остовпіло промовив Грицько, — я тебе не впізнаю. Коли ти встигла стати такою бідовою?
— Я тебе щиро попереджала, — лунко засміялася Тетяна. — А ти заладив та й заладив про одруження. Тепер не хнич.
Давид, чи Дидик, як називала його остання коханка, в якої він був на утриманні, приїхав у Славгород зі своїм другом, який у критичних ситуаціях виконував різні ролі: візника, оборонника, напарника в аферах, сутенера у справах з жінками чи посібника у з’ясуванні стосунків з конкурентами, — на його машині. З цього виходить, що це був не звичайний друг, а друг зацікавлений, який мав зиск від свого приязного ставлення до наймача. Таких давидів у крем'язня було чимало — вони складали коло його клієнтів чи замовників. Узагальнюючи, можна сказати, що дружити — це була його професія, так він заробляв собі гроші на прожиття.
Давидове запрошення поїхати й забрати у колишнього зятя здуру подаровану йому машину сприйняв не як комерційну затію, а як житейське діло. У цьому й справді не було нічого протиприродного: дівчина розлучилася зі своїм чоловіком, то чого він має їздити на машині її брата? Тому просто домовилися про те, що Давид заплатить своєму другу за поїздку, враховуючи бензин, затрачений час, тощо. Ніякого прибутку, чиста дружня послуга.
На доволі пошарпаному «ланосі» друзі-подільники наблизилися до Славгорода приблизно опівночі.