Він діяв обережно — свідків не було і слідів залишитися не повинно. А Грицько і Тетяна мовчатимуть, бо самі побили нещасного по потилиці й запроторили зв’язаним в багажник, до того ж вони збираються купити оцю машину майже задарма. Нащо їм розголос і всілякі неприємності? Та вони можуть і не здогадатися, що то згорів їхній нічний гість! Хіба що Тетяна, бо бовкнула наостанок таке, що в кінці кінців виявилося фатальним для загиблого. Ага, і не забудь оту купу м’язів з багажника вийняти, а то справді помре там, — сказала вона…
Годі, годі про це!
Коротше, діло було так: зателефонувала йому Карина й наказала все кидати і їхати до неї в Москву.
— Що сталося, чому така поспішність?
— Про все дізнаєшся на місці, — відповіла Карина.
В Москві вона розповіла про свою попутницю Люлю, про її пограбування і отриману в результаті цього здобич у вигляді грошей і годних для афер документів.
— Це було майже рік тому назад, — говорила Карина. — А на днях ми з моїм покровителем були в театрі на урядовому концерті. Зваж! Але нам дісталися місця десь у двадцятому ряду, а кого я там побачила в перших рядах?
— Неважко здогадатися, — буркнув Давид.
— Важко, бо там сидів сам Жорж Фінтіктіков!
— А хто це?
— Ех, темнота безпросвітна, — скуйовдила йому чуба Карина. — Та це ж всесвітньо відомий адвокат. За радянських часів він на декількох процесах захищав дисидентів, потім впав у немилість і певний час відсиджувався десь на периферії. З настанням перебудови емігрував. Нещодавно, однак, повернувся на Батьківщину, і тепер під його керівництвом молоді козлики готують матеріали для захисту Осмоловського. Усікаєш?
— Ні.
— Поряд з ним сиділа обкрадена мною Люля в діамантах і неймовірному наряді, і він з неї очей не спускав і пилинки здував. Ось так!
— Нехай. А для чого ти мене викликала?
— Як для чого? Я про все дізналася. Він не одружений, не має ні дружини, ні дітей. Це по-перше. Далі. В нього є тьма грошей, квартира на Тверській і розкішна вілла на Рубльовці. Не з останніх же копійок він усе це придбав! Це два. Нарешті третє — він старий і небезпечно хворий, а ця зараза доглядає його чи просто живе з ним. Коротше, втерлася в довіру, і є підозра, що при нагоді прихапає його добро в свої руки. Як ти гадаєш, їй потрібна опора у вигляді молодого, енергійного, приємного чоловіка?
— Це ти мене маєш на увазі? — підняв брови Давид, і Карина кивнула. — Як я з нею познайомлюся?
— Не хвилюйся, мій ненаглядний все влаштує, і тебе відрекомендують їй честь по честі. Ти тільки не підкачай!
Таким є жорстокий наш світ — солодкі фантазії збуваються рідко. Не збулися й ті Каринині мрії, які невідкладно поділив і Давид. Бо скоро, справді, Жорж Аполлонович зліг у постіль і більше не піднявся. Вік його був таким похилим, що бевкати щось про злочин з боку доглядальниці Люлі було смішно. Тим більше що доволі обґрунтовано припускалося — ще задовго до хвороби він все своє майно заповів… саме їй.
Дидик вперше зупинився вже під Києвом. Не соромлячись проїжджаючих машин і тих, хто в них знаходився, він влаштувався справляти малу нужду прямо біля відкритих дверей, повернувшись до машини, щоб не залишати її без нагляду. При цьому на нього пахнуло розігрітим зволоженим ґрунтом. Той дух був лоскотливо змішаним з пахощами трави й нехитрих придорожніх квітів. Змахнувши з холош пил і краплі рідини, які рикошетом відскочили від землі, Дидик зітхнув з глибоким полегшенням, пару разів присів, потім розвів руки й розім’яв кулаки. Після цього з милуванням оглядав околиці, доки не відчув, що у нього завурчало в череві, тоді він швидко скочив у машину й знову поїхав. Не їсти понад добу, то буркотітиме, — подумав він, хоч самого голоду так і не відчув.
Спогади повернулися. Тепер йому згадалося, якою він уперше побачив Люлю — змарнілою, розгубленою, майже безпомічною, якщо таке визначення взагалі можна застосувати до самостійної й вигадливої особи — але все на світі проникнуте відносністю. Видно, без страху й ризику ніяке добро людині не посилається, навіть по законному заповіту. І за Люлею тепер полювали різні шукачі пригод чи відверті кримінальники, що, до речі, ще раз свідчило на користь припущення про отриману спадщину. Вона не залишилася мешкати в квартирі Жоржа Аполлоновича, не відвідувала його віллу за Москвою, взагалі нічим з його майна не користувалася. Оселилася в готелі, мало виходила на люди.