Щось заворушилося в найближчому живоплоті, який невисокою прозорою стіною відгороджував тротуар від проїзної частини. Тетяна оглянулася, чекаючи побачити бродячого песика, який потягувався у подрімуванні на осонні, чи кицьку під час полювання на горобців. Але там, винирнувши з люка зливного колодязя через решітку з вибитими вічками, сидів нахабний пацюк — рижий, як іржава залізяка.
— О, прийшов! — по-приятельськи відреагувала на нього кіоскерка. — Це ти сьогодні ранувато, я ще не обідала.
І кинула в той бік тліючий недопалок, бридка тварина сахнулася від вонючого пригощення, резонно розцінивши його як знущання над живою істотою, покосилася на дівчину злопам’ятним оком, затим неквапом сховалася під землею.
Тетяна про себе хмикнула — з усього було видно, що донедавна вздовж брівки росли дерева і влітку давали гарний затінок, а нещодавно їх викорчували, тротуар обмежили й за рахунок нього розширили проїзну частину. Все правильно, машин стало більше, а людей менше, треба перерозподілити площу під їхні потоки. Але вона уявляла, як зубожіло місто без зелених гігантів, наче з нього душу витягли! Беззаперечно, воно втратило різноманітність абрисів і кольорів. Тепер на суцільному сірому тлі каменю, де майже не розрізнялися жалюгідні намагання будівель виділитися за рахунок архітектурних вишукань, проступали вади й недоліки, тріщини й похилені чи видуті місця, облуплені стіни, вивалена штукатурка оздоб — все, побите часом чи неякісно, нашвидкуруч зроблене.
Наче вторуючи тому відчуттю занепаду з олживим нальотом розквіту, яке накотило на Тетяну, з похмурого неба враз закапав дощ, гучно барабанячи по пластиковій поверхні кіоску, і вона поспішила сховатися під його козирок.
— Бажаєте щось купити? — тут же зачепила її сумлінна розповсюджувачка друкованого слова. — Я бачу, ви серйозна людина, для таких у нас є навіть «Литературная газета» і газета «2000».
Тетяна здивовано глянула на дівчину, але вирішила промовчати, лише посміхнулася і про себе з задоволенням відмітила, що та — не така вже й безнадійна людина.
Хвилин через десять під ногами зробилося зовсім мокро, а в зливний люк спрямувалися струмочки брудної води з білою піною на поверхні. Рідкі дерева, які ще подекуди вціліли, дружно гнулися під поривами вітру й скидали з себе то зів’ялий цвіт, то слабке й пожовтіле від народження листя, то клапті мокрої вати, яку нещодавно розметали довкола квітучі тополі, оповивши нею все, що можна. На небі пливли безформні купи хмар, а нижче під ними з криком і гамором гойдалися пташині зграї.
— Я шукаю останній випуск «Київських відомостей», — раптом сказала Тетяна, піддавшись якомусь імпульсу, зродженому в ній словами продавщиці. — Тільки мені треба п’ятдесят екземплярів.
Вона назвала першу-ліпшу газету, яка, на її думку, має тут користуватися найбільшим попитом, щоб у кіоску виявилася достатня кількість примірників.
— Не проблема, — зраділа дівчина вигідному покупцеві, дістаючи звідкись з-під прилавка купу газет. — А для чого так багато?
— Тут надруковано першу статтю мого однокласника, я хочу зробити приємність і подарувати її на пам’ять всім нашим спільним друзям.
— Розумію, — посміхнулася дівчина. — Республіканське видання, це так почесно і цікаво!
— Дякую, — щиро промовила Тетяна.
Вона взяла з рук кіоскерки газети, дбайливо наповнила ними свою валізу, потримала її у витягнутій руці навісу, пересвідчуючись чи вона достатньо важка і, переконавшись, що вага якраз їй підійде, вийшла з-під козирка.
З неба ще накрапувало, але вже можна було обійтися без парасольки. Не дивлячись, що срібний гребінець дощу прочесав простір від хмар до землі всього лише за чверть години, повітря зробилося чистим і запашним.
В невловимо коротку мить, що трапилася біля кіоску, Тетяна виважила і прийняла якесь одній їй відоме рішення. Безперечно, воно визрівало в ній ще до цього, причому довго й напружено, а з’явилося зненацька і в надто неочікуваному місці. Разом з ним прийшло полегшення, розлившись по обличчю виразом безтурботного споглядання. Вже не дбаючи більше про завтрашні клопоти — все має вийти, вона досить тонко розрахувала засоби впливу на психіку колишнього Грицькового свояка, — дівчина крокувала вниз проспектом імені Карла Маркса, поглядаючи по боках і відмічаючи зміни, що розгорталися на її очах — місто всерйоз готувалося до чемпіонату Європи по футболу 2012 року. Щоправда, з гіркістю зазначила Тетяна, в усьому цьому будівничому розгардіяші переважав комерційний, а не державний розрахунок — бажання вхопити прибуток зразу й великим шматком, а далі хоч вовк траву не їж. Бо у монстрах, що зводилися, складно було помітити єдиний стиль і наміри щодо їх використання у більш далекому майбутньому.