Дівчини, у якої чоловік вирвав з рук валізу, ніхто більше не бачив, видно, з переляку вона забігла так, що й собака слід не взяв би. Зрештою, її ніхто й не збирався шукати через нещасний випадок зі злочинцем. Та про неї просто забули!
Розділ 7
Грицько вийшов з машини, здолав три сходинки, що вели у двір до Огнєвих, і відчинив хвіртку. Тетяна чекати не стала — й собі подалася слідом. Після повернення з Києва вона не відставала від чоловіка ні на крок, якщо не враховувати, звичайно, його роботи, наче була зв’язана з ним однією мотузкою.
Борис Павлович, який їх сюди привіз на своїх стареньких «Жигулях», спочатку хотів залишитися в машині й почекати, поки вони там домовляться з травницею про свої справи, а коли забачив, як ті люди, як він зрозумів з розповідей — біжинці, гарно влаштувалися в покинутому будинку, не стримав цікавості і також пішов у двір.
Грицько ввійшов у хату без стукоту, як свій, відкинувши важкі портьєри, що поверх москітної сітки прикривали вхід у веранду, яка завдяки розміру влітку служила також кухнею і їдальнею. Любов Петрівна якраз готувала сніданок.
— Проходьте, — запросила гостей. — Ви знову потрапили на мій вихідний.
— Я навмисне так підбирав день, — зізнався Грицько. — Пробачте. Але хочу, щоб ви не квапились, оглядаючи мою дружину.
— А де вона? — запитала хазяйка. — Чого не заходить?
— На вулиці залишилася, — буркнув Грицько. — Зараз.
Він виглянув надвір і побачив, що Тетяна з Борисом Павловичем влаштувалися на ослоні в холодку. Вони з цікавістю оглядали садибу й обговорювали бачене. Грицько мовчки махнув Тетяні рукою, щоб вона зайшла в хату. Та ніяково переступила поріг, і було незрозуміло, чи вона соромиться, хоч останнім часом довела, що є доволі розбитною, чи не дуже вірить у здібності цієї жінки, і тільки на догоду чоловікові за його увагу до неї вирішила приїхати сюди. А може, просто по-жіночому ніяковіє від своїх червоних попруг, що облямували обличчя.
Любов Петрівна на мить відірвалася від приготування їжі й пильно подивилася на хвору, яку їй послано було лікувати. Потім прискорила рухи, заметушилася, вправно прибираючи зі столу лушпиння з овочів і використане кухонне начиння.
— Будь ласка, посидьте у дворі, — раптом запропонувала вона. — Зараз я закінчу, нагодую чоловіка і вийду до вас.
— Ми поки що прогуляємося до берега, — попередив Грицько.
Утрьох приїжджі вийшли з двору й попрямували в бік Дніпра. Борис Павлович оком дбайливого господаря оглядав покинуті садиби й зітхав, похитуючи головою.
— Такі городи пропадають, ось біля цієї хати соток двадцять буде, — бідкався він. — І полив пристосувати недовго. Чого ж люди з’їхали звідси?
— Звісно, чого, бо роботи тут немає, — сказав Грицько.
— Так продали б, передали в інші руки! Хіба можна землю без догляду залишати? Це непрощенний гріх, однаково, що малу дитину покинути напризволяще. Ой, — застогнав він, — душенька моя не витримує такої розрухи. Хто оце все робить, хто нищить нас?
— Щось ця жінка дуже молода як для бабки, — зазначила між тим Тетяна, скосивши погляд на Бориса Павловича, і було видно, що вона навмисне перевела розмову на інше, щоб оцей славний чоловік не побивався. — Може, повернемося? Там у тітки-травниці можна на патіо посидіти. А то ще нас тут собаки порвуть.
— У нас патіо називають господарчими двориками, — поправив дружину Грицько. — І пускати туди чужих не заведено.
Борис Павлович зрозумів тактовність і чуйність Тетяни. Він спочатку примовк, а потім запропонував:
— Ви, справді, повертайтеся назад, щоб тітка на вас не чекала. А я ще поброджу тут, — він з удячністю глянув на Тетяну: — Ти не хвилюйся, це добре, що вона молоденька. Значить, грамотна, не втомлена од життя, енергійна.
Раптом закувала зозуля — он вона пролетіла низько над землею. Борис Павлович зупинився, підняв голову й провів її поглядом. Всі його рухи були такими природними і звичайними, що, не знаючи чому, Тетяна перейнялася симпатією до нього — зрештою, може, якраз тому, що він у всьому був живим і щирим, а не лукавим чоловіком, яких тепер розвелося багато. Ось вболіває за землею, розуміючи, звичайно, що ті втікачі від безробіття покинули не просто клаптик суші, а оголили частину Батьківщини, ніби втекли з чергування на її кордонах.