Входить Кирило, динозавр, хворий на сухоти.
Кирило(сам до себе): Помирать скоро буду, вже сил моїх нєту.
Орангутанг Гаврило(до Кирила): Каво віжу, дарагой, іді сюда, я тєбя пацелую в твой длінний хвост!
Орангутанг Гаврило зі спритністю, не сумісною з його млявими повадками збоченця, заскакує верхи на Кирила і робить похабні тєлодвіженія.
Кирило: Заїбали прокляті врачі. Сил моїх нєту ето тєрпєть. А в больницю всьо равно не лягу.
Кирило помічає Гаврила у себе на хвості, ковтає його і голосно чавкає.
Кирило(до Борі): А ти хто? Може, ти тоже доктор? Тада скажи їм, шо пусть оні всі у мене отсосуть, чим я в їхню больницю лягу.
Боря(злякано): Уже сосу, дядя, сєйчас всьо задєлаєм в лучшем відє, как ви хатітє!
Кирило: Падонок, тєбє учіться нада, а ти чим займаєшся?
Боря(кричить в статевому жаху): Дядечка, не їжте, я вам сєвєрноє сіяніє покажу!
Боря стає раком і робить спроби показать динозавру «сєвєрноє сіяніє», але Кирило ковтає його, а заразом і Ганну Петрівну з Рітою і Чітою.
Входить Микола Петрович, саблезубий ягуляр.
Микола Петрович: Я тобі, Кирило, давно уже казав, шоб ти не харкав в общєствєнному мєстє, а складував акуратно, в платочєк чи в бумажечку, а то я, кажется, мєри прийму.
Кирило(з іронією): Шо, может, в суд на мєня подаш?
Микола Петрович: Суд не суд, а хуйово будєт, Кирило не-знаю-як-по-отчєству…
Кирило: Моісейович.
Микола Петрович: Кирило Моісейович, я в останній раз попереджую.
Микола Петрович, спритно граючись м’язами і іклами, риссю біжить в хащі тріасового періоду.
Кирило Моісейович(іронічно): Спортсмєн! Широкі плечі, узкій лоб — тьху, долбойоб.
Кирило Моісейович уходить. З доісторичних джунглів чути його сухотний кашель. Деякий час нікого немає, якщо не враховувати, що по сцені весь час повзають здоровенні змії. Раптом прилітає птєродактіль Гриша з хтивим павіаном Жорою в дзьобі і кидає його згори вниз.
Гриша: Пішов на хуй.
Гриша грізно клацає дзьобом і улітає. Жора зі стуком падає на підлогу.
Жора: Какая сволочь, шо я єму здєлал, за шо он мєня так одпиздив?
Жора плаче. Завіса опускається, із-за завіси чути Жорин плач.
Бур’ян
Харитон, долбойоб.
Калістрат, вєнєріческій нєдоносок.
Мирон, упіздєнь.
Матвій, підарас.
Семен, уйобок.
Руслан, людина-читанка.
Дзвін, дзвін.
Осіннє узлісся, над яким літають ворони.
Дзвін: Бам-м-м-мммм!
Входить Матвій.
Матвій(задоволено): Оце так йобнуло.
Входить Семен.
Семен(сам до себе): Скоро цього лісу не буде. Порубаємо з хлопцями к йобаній матері, бля буду!
Матвій(сам до себе): Трохи зачекаю. Може, ще йобне.
Дзвін: Бам-м-м-ммммм!
Входить Калістрат.
Калістрат(сам до себе): Йобані підараси, прийшли і стоять. А читати, мабуть, і не вміють.
Дзвін: Бамм-м-м-мммм!
Матвій(задоволено): Знову йобнуло.
Калістрат: А нумо, хлопці, хто читати вміє?
Дзвін: Бам-м-м-мммм!
А трохи згодом: Тра-та-та-та! (З лісу чути автоматну чергу.)
Входить Харитон з автоматом.
Харитон: Зараз всіх повбиваю, нахуй!