Насрєддін(скручує дулю): А ось бачиш!
Хотабич(сумно): Бачу.
Хотабич крутить пальцем біля чалми, там, де знаходиться скроня, і уходить. Насрєддін нечистим чорним нігтем відкорковує пляшку. Роздається страшний грім і блискавка. Спостерігаючи всі ці катаклізми, обличчя Мао Цзе Дуна кривиться в огиді. В той же час з пляшки разом з димом і всім, чим положено, вилазе велике і страшне Йобане Чмо, вдягнуте в мундір червоноармійця.
Йобане Чмо(кричить дурним голосом): ШО ЦЕ ВСЕ ТАКЄ?!
Насрєддін(перелякано): Це все? Восток, о ніжна роза моїх найсолодших сновидінь!..
Йобане Чмо(кричить): ВОСТОК?! ГА?! А Я — ЙОБАНЕ ЧМО!
Йобане Чмо пиздить Восток. Зляканий Насрєддін залазе під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги. Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо, чередуються у нього з приступами дикого реготу. Поступово крики і регіт згасають, залишаючи по собі багнюку і руїни. Мао Цзе Дун повільно заходить за обрій. На губах у нього сумна саркастична посмішка. У передвечірньому присмерку з того боку, де сходив Мао Цзе Дун, починає жевріти — то сходить Шехєрєзада, Звізда Востока. Вона сидить на чорних качєлях і світиться зоряним сяйвом. Насрєддін вилазе з-під ішака і у розпачі розставляє руки.
Насрєддін(плачучи, до Шехєрєзади): Шо ж це робиться?!
Тиша. Шехєрєзада мовчить.
ЗАВІСА.
Сказ
Божеволіло залізо і скаженіли люди…
Сидір Платонович, начальник ЖЕКа.
Зінаїда Раїсівна, полюбовниця Сидора Платоновича.
Божевільне Залізо, тоже начальник ЖЕКа.
Мічурін, Макаренко, портрети гуманістів.
Заплямовані сходи ведуть до дверей, оббитих противним рижим дєрматіном. Входить Сидір Платонович. В руках у нього бумажна трубка, молоток і цвяхи. Сидір Платонович прибива до дверей бумажну трубку у розгорнутому вигляді. Це плакат. На ньому зображений великий палець людини, з якого тече кров. На крові написано слово: «СКАЗ». Навколо пальця страшні зображення скаженого кота, скаженого собаки, скаженого єнота і скаженої барсучихи. Зверху плаката напис: «Бережіться сказу». Сидір Платонович заходить до кабінєту і зачиняє за собою двері, оббиті противним рижим дєрматіном. Починає грати страшна музика.
Приймальня Сидіра Платоновича. На стінках, один навпроти одного, висять портрети Макаренка і Мічуріна. Під портретами шкіряний діван, на дівані лежить гола Зінаїда Раїсівна. Вона куре «Пел-Мел» і трусить попіл на брудну підлогу. Входить Сидір Платонович.
Сидір Платонович: Поїбав не пробігав?
Зинаїда Раїсівна: Ти шо, сказився?
Сидір Платонович: Р-ррр-гав!
Зінаїда Раїсівна: Каравул…
В зв’язку з тим, шо кімната порожня, можна подумати, шо Зінаїда Раїсівна сподівається на допомогу Макаренка і Мічуріна, але вони не втручаються і спокійно висять на стіні.
Сидір Платонович: Вони тобі не допоможуть.
Сидір Платонович хвацько відкида задніми ногами бруд в різні боки і страшно гарчить. Зінаїда Раїсівна у розпачі біга по кабінєту, хапаючись руками за різні непотрібні речі.
Сидір Платонович(гарчить): Я давно про це мічтав, як мені щас харашо!
Сидір Платонович куса Зінаїду Раїсівну за сраку і повисає на ній. Зінаїда Раїсівна з криком вибігає з кабінєту, несучи на сраці Сидіра Платоновича. Саме в ту мить, коли вони безвозвратно щезають в жерновах життя, портрети Макаренка і Мічуріна падають на підлогу з страшним стуком. Оббиті рижим дєрмантіном двері відчиняються, і в кімнату входить Божевільне Залізо. Воно іржаве, погнуте і небезпечне. З усіх боків у нього стирчить різна залізна поїбєнь. В руці у Божевільного Заліза портфель, на голові — ондатрова шапка. Спираючись на вищезгадане, можна припустити, що Божевільне Залізо — начальник. Залізна істота сідає за стола і мрійливо оглядає кабінєт.