Божевільне Залізо: Тє-е-екс.
Портрет Мічуріна: Шо «тє-екс», шо «тє-екс»? Я всю жизнь работав! Я хотів зробити так, щоб всі люди були щасливі, а воно прийшло і сидить, начальство із себе корчить. Ти, чмо іржаве, шо ти зробило?
Портрет Макарєнка: А я, а я? Я хотів, шоб діти робили полєзні фотоапарати. І нахуя я так старався?
Божевільне Залізо: Ідіть на хуй. Будете пиздіти — щас всіх покусаю.
Портрети злякано мовчать.
Божевільне Залізо(Мічуріну): А тебе вопщє нада повісити. Нашо ти заставляв їбаться різні овочі? А хочеться їм, чи ні — це тебе не їбе. А де ж любов?
Макаренко: Яка любов, яка любов?!
Божевільне Залізо: А ти тоже мовчи, полковник сраний, давно пора тебе розвінчать.
Макаренко(у розпачі): Любов, розвінчать! Шо робиться у цьому світі, шо робиться — хто мені скаже?..
Мічурін: Куда нісьошся ти, Русь, — дай отвєт!
Макаренко: Нє дайот отвєта.
Божевільне Залізо: Дураки, не впадайте в істєріку. От я дивлюсь на вас — інтєлігєнти, ви всігда так. Мало вас стріляли, блядь.
Макаренко: Хто інтєлігєнт? Я інтєлігєнт? Він (показує на Мічуріна) інтєлігєнт?
Божевільне Залізо: Уже і пожартувать ніззя.
Мічурін: Цинізм. Кругом цинізм.
На столі, за яким сидить Божевільне Залізо, дзвонить телефон. Божевільне Залізо бере слухавку.
Божевільне Залізо: Слухаю. Да, товариш Сталін. Єсть. Буде сдєлано, товариш Сталін. (До портретів). Ну ось бачите — а ви зразу в паніку. Работать нада.
Божевільне Залізо виймає з портфеля важливі папери, надягає нарукавники і поринає у суспільнонародноважливу працю.
Божевільне Залізо: Коли партія сказала — надо, комсомол ответіл — єсть! І даже спать не хочеться!
Макарєнко: Бєссоніца, Гомер, тугіє паруса. Я список кораблів прочьол до сєрєдіни…
ЗАВІСА.
День колгоспника
Юхим Гаврилович, мужик.
Уляна Мусіївна, дружина Юхима Гавриловича.
Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича.
Хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича, хлопчик шкільного віку.
Аеліта, радіола.
На сцені — сімейна кровать з тумбочкою, в кроваті лежить Юхим Гаврилович. Над кроваттю висить календар. На календарі радісний малюнок, зроблений червоною фарбою, на малюнку напис: «День колгоспника». Поруч з кроваттю розташована радіола «Аеліта». Входить дружина Юхима Гавриловича, Уляна Мусіївна.
Уляна Мусіївна(включа Аеліту): Ану, падйом!
Аеліта(пиздить дуже голосно): Дорогі колгоспники! А тепер послухайте пісню Матусовського на слова Пляцковського!
Юхим Гаврилович(хрипить сонним голосом): Жиди! (Виключа Аеліту.)
Уляна Мусіївна: Зараз вставай та катай по баклажани! (Включа Аеліту.)
Аеліта(кричить дурним голосом): Я люблю тєбя, жизнь, і хочу, шоби луччє ти стала!
Входить усміхнена Маргарита Сидірівна, теща Юхима Гавриловича.
Маргарита Сидірівна: Уявляєте собі, вчора на базарі машина наїхала на кавуни і всіх їх подавила.
Юхим Гаврилович(з цікавістю): Когось вбило?
Маргарита Сидірівна: Мужчину задавило. Вже пожилой був.
Уляна Мусіївна: Юхим, катай по баклажани, кому кажу, ікру нема з чого робити!
Аеліта(кричить): В жизні многа забот, а затєм тішина на рассвєтє!
Юхим Гаврилович: Чого це воно з утра розпизділось? (Виключа Аеліту.)
Входить хлопчик Назар, син Юхима Гавриловича.
Хлопчик Назар(дзвінким дитячим голосом): Сьогодні День колгоспника, тату!