Та, крiм того, навiщо богу здався ти -
Неграмотний казьол, що тiки вмiє,
Що кiрять та жiнку пиздити?
Якби отут січас з’явився бог
Чи, може, якийсь святий, шо б ти сказав йому?
Нiчого б ти не видумав, окрiм:
«Сiдай, давай кiрнем». Мудило ти!
Савва Морозов (повчально):
Якби з’явивсь щас свiтлий Аполлон,
То не прийшлося б нам пиздiть багато.
Вiн піздюлєй би нам понакидав фiгурних,
Портвейна вiн розбив би, а блядєй
Повикидав в болото, i правильно б зробив.
О, як би я
Хотiв пiти на прощу у гидке болото,
Де бовванiє храм святий серед лiлей та жаб!
Покаявся б i гiрко заридав би,
Бо наробив у жизнi багато
Хуйнi я всякої.
Щукін.
Ха! Чого ж не йдеш?
Савва Морозов:
Боюся.
Там випь страшна регоче по ночах,
І сом живе, що давить бугаї,
А люди так ковта. Альонушка
Сидить на камнi там,
Уся зелена, пазурi в кровi,
А посмiшка, як в Бєрiї. Когось чека, блядюга,
І дивиться у воду, мов дурна.
Їбав я там ходити!
Щукін:
Якщо вiриш,
То тiки побажай, i храм прийде
І стане на левадi.
Не треба буде лiзти у болото
І бздiти, мов шпiон в тилу врага.
Давай гукнем його, ви, блядi, теж гукайте!
Всi хором:
Еге-ге-гей! Ізбушка пацавата,
Катай сюда i з нами третєй будь,
Бо ми у двох, а блядi в счьот не йдуть!
Обидва розпиздяї разом з блядями бiгають i кричать, утворюючи на краю болота базар. Раптом храм Аполлона з жахливим рипiнням робить поворота, i на жовтих курячих ногах пиздує прямо на п’яних шакалiв. Обидва вiд жаху падають мармизами в болотнi нєзабудки. Храм отряхує з нiг болотне гiвно, водорослi i жаби.
Храм:
Ви звали – я прийшов.
Щукін:
Пi...пi...пiздєц!
Дверi храма з грюкотом падають в болотне гiвно, у проломi дверей видно, як всерединi на ланцюгах агресивно гойдається кришталева домовина. Амплiтуда гойдання возроста, ланцюги лопаються, i гроб невидимою силою випльовується з храма на леваду. Кришталева кришка вiдлiтає на хуй, iз зручної приємної домовини пiднiмається Микола Островський, слiпий прорiцатєль храма Аполлона, вдягнутий в шинель, iз залисинами на лобi i гранчаком у руцi, i з маузером i шашкою на поясi.
Микола Островський:
Ви звали – я прийшов! Налийте, пiдараси,
Бо щас пiздюлєй вам понакладу!
Шо лежите, як вшивиє матраси?
Савва Морозов:
А! То ти iз домовини?
Навiщо ж там тобi пiстоль i шашка,
Та ще й стакан, гранений, як алмаз?
І лаєшся до того, як скажений,
На всякого, що вiн є пiдарас.
Ти сам такий! Що бiльма залупаєш?
Недаром, мабуть, повилазило тобi.
Пиздять, що ти пророк, – пророчествуй, шо знаєш,
Або уйобуй! Шось одне iз двух.
Таких гандонiв часто бачив я,
Що всiм пиздять: я – гуру, я – учитєль,
Несiть менi усi по три рубля
І мудростi я дам вам дохуя.
А сам читать умiє по складам
І голосно пердить в кампаньї дам.
Не бажаючи далi слухать цей поток пiдсвiдомостi, Микола Островський смачно пиздить Савву маузером по мармизi, той пада.
Микола Островський(до Щукіна):
Ти тоже попиздiти хочеш?
Щукін:
Нє, я нє.
Роздратований Микола хряпає маузером i Щукiна тоже. Попиздженi Щукiн i Морозов лазять рака, потроху критикуя пророка. Пророк Микола миттю хуяре гранчак портвейну, руба закуску, мимоходом запиздячує шашкою блядь, потiм скида чоботи i портянки, i з насолодою виколупує бруд промiж пальцiв. Друга блядь з жаху сховалася в домовину i неприємно там усцялась. З домовини рiденькими струмочками тече рудувата сеча.