Бруно Адольфович зникає, як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржевича. Валєр’ян Валєр’яновіч сидить на полу. Деякий час він мається, питаясь побороть своє чувство. Це видно із того, як він соває руками по брудному полу.
Валєр’ян Валєр’яновіч(до Васіліси Єгоровни): Васіліса Єгоровна, давай поговорім.
Васіліса Єгоровна продовжує отдихати ліцом уніз.
Васіліса Єгоровна(томно): І об чьом же у нас будєт разговор, Валєр’ян Валєр’яновіч?
Валєр’ян Валєр’яновіч(червоніє): Ну, как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разні єсть інтєрєсні для нас обоїх вєщі...
Васіліса Єгоровна: Мнє оні уже давно нє інтєрєсні, еті вєщі!..
Валер’ян Валєр’яновіч(червоніє, но робить хорошу міну при поганій грі): Ето што, надо понімать, як визов?
Васіліса Єгоровна: А понімай, як хочеш, лисий гандон! То, шо я тада по п’яному дєлу зробила – била ошибка.
Валєр’ян Валєр’яновіч сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок. На голові у Умберто Васільєвіча купа брудного волосся. Одягнут він неакуратно, с претензієй на хамство.
Умберто Васільєвіч: Шо ти там іщеш, Валєр’ян Валєр’яновіч? Может, гайка от болта куда закатілась?
Валєр’ян Валєр’яновіч: Та нє, це я так, хтів посмотрєть, чи скабку на цьом полу можна загнать, чи нє?
Умберто Васільєвіч кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровной, пальцями лівой руки робить бублік, а пальцями правої – ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валєр’яна Валєр’яновіча. Валєр’ян Валєр’яновіч червоніє і розводить руками. Умберто Васільєвіч регоче.
Валєр’ян Валєр’яновіч: Я тільки хотєл спросіть, Умберто Васільєвіч, ти мнє нє даш оту кнігу почитать, гдє про разні астрали напісано, або давай обміняємося – ти мінє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» і «Зов мічти». Хароші книги, інтєрєсні!
Умберто Васільєвіч: А ти хуй в бєлкі відєл?
Входять Бруно Адольфович і Адам Жоржевич з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович: Ану, тихо, блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко виніма корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все, що робить Бруно Адольфович, це явна дємонстрація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васільєвічу це ясно. Всі випивають. Причом Адам Жоржевич здвига брови і дивиться на себе у дзеркало.
Умберто Васільєвіч: Адам Жоржевич, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржевич протира оченята. В той же самий час Умберто Васільєвіч скручує дулю і тикає її Адаму Жоржевичу під ніс, всі регочуть.
Умберто Васільєвіч: Ну шо, як відімость?
Бруно Адольфович: Та то найобки єщьо, хуйня! От я читав кнігу, «Дєтство Гєббєльса» називається, от заїбісь кніга! Ну, от оні как-то с Кальтенбрунером нашлі бомбу і от – пацани – нє іспугалісь, подложилі учітєльніце в кабінєт. Учітєльніца заходіт і говоріт: «Дєті, ауфвідерзейн». Гєббєльс нє іспугался, як хуйньот бомбой, так учітєльніцу увєзлі доктора і обнаружилі у нєйо нєнормальное сокращєніє влагаліща. Це «пизда» по-німецькі. От нєйо муж потом ушол...
Валєр’ян Валєр’яновіч: От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васільєвіч: Ну всьо ж нєпонятно, почєму Гєбєльс нє взорвался?
Бруно Адольфович: Бомба була незаряжена, а то б, конєчно, взорвался.
Валєр’ян Валєр’яновіч: Адам Жоржевич, а тєбє когда-нібудь жена ізмєняла?
Адам Жоржевич: Ха! Інтєрєсно! С кєм же ето она могла б мнє ізмєніть? Я такой мен, шо ето піздєц! Мнє даже ізмєніть нєвозможно. Я совєршенно за ето спокоєн. Всє будут з рогами, а я – нєт. Она мєня хаваєт от і до. Єй даже нєінтєрєсно з другімі. Єслі б она мнє ізмєніла, я даже б кайфував...
Бруно Адольфович(раптово): Тьолок надо пиздить. (Пиздить кулаком по столу так, що підскакують стакани.) Но сначала зав’язать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить надо ломом.
Валєр’ян Валєр’яновіч: А тєбє, Бруно Адольфович, жена ізмєняла?