Ахванасій: Було б время, можна було б зайнятися. Неохота тока мудохатися.
Горгона Пилипівна: Рєбята, ви нє студєнти, случайно?
Савка(спльовує): Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипівна: Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у меня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтєрєсно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б, кажется, всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так, что лі, по-вашему, називаются еті ощущєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажітє – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мне жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу, молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорітє! Для мєня, єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!
Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративно відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.
Горгона Пилипівна: От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, – і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді!
Ахванасій: Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо – хуй просциш.
Савка: Переїби, шоб не пизділа.
Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну. Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном. Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла.
Хабібулін: Ми з неї тоже будєм борщ варить, чи, може, так зажарім, нахуй, да і з’єдім?
Савка: Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борщ залупою їсти будем?
Хабібулін похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги.
Ахванасій: Ти, Савка, попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.
В горах. Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап, і Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти, рвуть траву і собірают камні.
Єгорка Іванцов(наморщивши лоба): Врємя собірать камні і врємя іх разбрасивать, как ви счітаєтє, Васіліса Єгоровна?
Васіліса Єгоровна: Об чом ви щас думаєтє, Єгорка?
Єгорка: Єслі чєстно, то я думаю о вас, Васіліса Єгоровна.
Васіліса Єгоровна: Вот как! Ето уже становітся інтєрєсно. І что же ви обо мнє думаєтє?
Говорячи всю ету мульку, Васіліса Єгоровна прінімаєт очароватєльную позу, стріля глазами в різні боки і поправля на головє волоси красівими жестами рук.
Єгорка Іванцов: Я думаю, что такая женщіна, как ви, должна украшать жизнь мужчіни, Васіліса Єгоровна. Можно я вас поцелую?
Васіліса Єгоровна: А вот етого как раз і ніззя.
Єгорка Іванцов: Как же так, почєму ніззя?
Васіліса Єгоровна: А так, ніззя і всьо.
Васіліса Єгоровна показує Єгоркє Іванцову кончік язика, от чєго дєлается єщьо прєкраснєй. Саме в цю мить з’являється Савка зі своїми учнями – Ахванасієм і Хабібуліним. В руках у Савки камінь, який він тупо підбрасує в руці. У Ахванасія в руках кусок іржавого дрота, який він, сам не знаючи для чого, підібрав з підлоги. У Хабібуліна в руках забитий ховрашок, котрого він несе за задні ноги.
Ахванасій(показує на Єгорку і Васілісу): Диви, Савка.
Хабібулін: Синка раз запиздячить, і піздєц йому буде.
Єгорка Іванцов(побачивши Савку з компанієй): Товаріщі, сюда ніззя, тут гадюк много, укусят!
Ахванасій: Пригай вніз, синок хуєв, пока я разрєшаю!
Єгорка Іванцов(виймає геологічєскій молоток): Тока попробуйте подойті, уркагани, всєх повбиваю!
Під час цеї гнєвної речі Хабібулін кида в Єгорку ховрашком і влучає йому в їбальніка. Єгорка падає і плачучи повзе з гори вниз. Васіліса Єгоровна, яка безперечно вважає, шо щас її нємєдлєнно будуть їбати, гнєвно свєрка глазами і робить хорошу міну при поганій ігрі.