Гурвінек: Та то всьо хуйня.
Буратіно: Та яка хуйня, блядь, в книзі написано!
Гурвінек: У мене кум – він в Ісайках директор бані, так його небіж приходить додому, а жінки нема. Він до сусідки – сусідки нема. Він сховався за піч, думав, як прийде – налякає. Коли та блядь приходить, скидає одежу, волоси так розпускає, якоюсь хуйньою намазалась, і раз – у трубу. Кумів небіж тоже, все поскидав і давай мазаться. Намазався і тоже у трубу. Прилітає на якусь гору, ну там, де ото вони гуляють. Стоїть отаке крісло, на ньому сидить їхній цар, всьо таке. А та блядь каже: «А ти шо тут робиш? Ану, пиздуй отсюда». Дає йому поліно, чуєш, каже: «Це твій кінь, і давай пиздуй, шоб тебе не виділи. Тільки не пизди нікому, бо помреш». Він прилетів і зразу ж куму напиздів, а той – мені.
Буратіно: І шо, помер?
Гурвінек: Тут же! Як ховали, то весь синій в гробу лежав...
У двері гупають.
Буратіно(до Пєтрушки): Ти, педрило, ану катай, відкрий.
Пєтрушка мовчки кида яйця і пиздує до дверей.
Гурвінек(роздивляється Пєтрушкіну працю): Блядь, якогось жида нарисував!
Входить Мальвіна, потряхуючи голубою волоснею.
Буратіно: О! А шо, Мальвіна, даси поїбаться?
Мальвіна(ображається): Блядь! Шо ето значіт? Шо, у тєбя жени для етого нєт?
Буратіно: Ну яка жена, ну скажи, ну при чому здєсь жена?
Мальвіна: Якщо хочте, хлопчики, тіки в рот. Ето пожалуйста, ето можно. А поїбаться? Дома їбайтєсь.
Гурвінек: У! Жадна сука…
Гурвінек і Буратіно киряють. З ванни доноситься щасливий і дурний регіт Червоної Шапочки та звуки води.
Гурвінек(неприємно отригуючись): Я одну тьолку кадата знал, така красіва тьолка. Ну, в неї, понімаєш, тіки тєло красівоє, більше ніхуя нема, мозгі совсєм отсутствуют. Вона встрічалась з парнєм, такий хароший парніша! Он мєчтал, шо він колись піде в армію, а вона буде його ждать. І от приходять вони в бєсєдку, а вона йому і каже: «А тепер їби мєня». А він їй: «Как ето?» А она говоріт йому: «От січас я тобі покажу, как ето». І нє он її, а вона його сама виїбла! Ну, значіт, він їй целку зламав, і йому понравілось. А вона лежить і каже: «А тепер пішов нахуй». А він каже: «Как ето?» От жалко пацана...
Буратіно: Разні случаї єсть. Мєня тоже одна тьолка любила. Бувало, я прийду, сяду, а лягати зразу не можу, шоб не наблювать. Отак і сиджу всьо время. А она, сука, подойдьот сзаду, рукі на плечі положит і гладіт, і гладіт. А я їй: «Шо ти, стерво, мене гладіш? Шо я тобі — кіт?» І по їбальніку її зразу, на! (вздихає) Любіла мєня!..
Мальвіна: От нє люблю, када мужики таке пиздять. І та любіла, і та хуєла. Та подивіться на себе, кому ви нужні?
Входить Нєзнайка, бєлокурий супермен-вікінг, адєтий в кожаноє пальто, надіте на кожаний піджак. На руках у Нєзнайки золоті гайки. З усіх карманів стирчать пачки грошей.
Мальвіна(сама до себе): Ето піздєц!
Слідом за Нєзнайкою іде Сінєглазка. Під очима у неї бланжі. Сама вона п’яна, розкована, смердюча і нікому не нужна, крім Нєзнайки.
Сінєглазка: Здраствуйтє, рєбята! Я вам поїбаться прінєсла...
Нєзнайка(з прибалтійським акцентом): Послушай, Сінєглазка, я тєбя прашу!..
Сінєглазка: От’єбісь! Надоєл, дурак. Рєбята...
Нєзнайка(растєряно): Сінєглазочка, что я такого сказал?
Мальвіна(до Нєзнайки): Простітє, у вас такой пріятний акцент. Ви нє нємєц, случайно?
Нєзнайка: Нєт. Я с Прібалтікі.
Мальвіна: Ах, как інтєрєсно! Скажітє мінє свойо імя.
Нєзнайка: Нєзнаускас. Простіте мєня, я січас. (До Сінєглазки). Сінєглазочка, можна тєбя на мінутку? Пройдьом до уборной і назад.
Сінєглазка і Нєзнайка йдуть в просторную уборную, звідки в самом скором врємєні доносяться протівні женські п’яні матюки і звуки ляпасів.
Мальвіна: Боже мой, я етого нє винєсу… Какой мен, какой мужчіна!