Зоя Жорівна: Учні! Тема наших занять сьогодні – жаба. Хто з вас знає про жабу?
Мертва тиша, під час якої піонер Вася лапа за сраку піонерку Стасю.
Зоя Жорівна(сатаніючи): Піонер Гриша! До дошки!
Мирон Опанасович: Спокійніше, Зоя Жорівна, спокійніше…
Піонер Гриша(бадьоро): Жаба живе в саду. Живиться продуктами народного господарства. Тому жаба – шкідник, її треба знищувать. Наш народ вже давно оголосив війну жабі.
Зоя Жорівна: Проведи дослід.
Піонер Гриша(дістає жабу з тваринного куточка): З першого погляду жаба схожа на самольота. У неї єсть фюзєляж і шассі. Шассі у жаби розрізняють: переднє (відриває і показує) і заднє (відриває і показує). В сраці у жаби є сопло, в котре дослідники встромляють соломину.
Зоя Жорівна: Досить, Гриша. Сідай, п’ять. Миша, продовжуй.
Миша(бадьоро): Соломину, яка зветься катетером.
Миша встромляє катетер, надуває жабу і пиздить її об стіл. Потім підбира з підлоги те, що від жаби залишилось.
Миша: В результаті нервового струсу ми бачимо у жаби розлад нервової системи, що привело тварюку до клінічної смерті, ознаками якої служить відсутність потіння дзеркальця.
Миша приклада дзеркальце до жаби – воно не потіє.
Зоя Жорівна: Сідай, п’ять. Починаемо вивчення нового матеріалу. Будь ласка, Мирон Опанасович.
Мирон Опанасович(дістає з тваринного куточку їжачка): Діти, хто це?
Піонер Миша: Це їжачок.
Мирон Опанасович: Вірно. Зоя Жорівна, нумо мені скальпеля! (Заширює скальпелем в їжачка, ріже його і розповідає.) Їжачок, діти, це ворог народного господарства. Живиться він народними відходами, тому всередині дуже брудний. (Показує те, що винув з їжачка.) Один їжачок за одну ніч з’їдає стільки народного добра, скіки важить сам. Тому їжачків треба знищувать. І тут нам у пригоді стає наша славна авіація. Один самольот за один день знищує стіки їжачків, скіки важить сам. Носенко, скіки їжачків буде знищено за рік?
Другорічник Носенко(бадьоро): Триста шістдесят п’ять самольотів з їжачками, Мирон Опанасович.
Мирон Опанасович: Знов двійка, Носенко. Хто ж знищує самольоти? Це ж наша гордість. Продовжуйте, Зоя Жорівна.
Зоя Жорівна(дістає з тваринного куточку білочку): Діти, перед вами білочка – ворог лісів. (Вона підключає білочку до штепселя і продовжує розповідати.) Нервове посмикування білочки – це живе свідоцтво міці нашого електричного струму, а також розплата за загублену білочкою тайгу.
Зоя Жорівна відключа білочку і кидає у вікно її обсмалені рештки.
Зоя Жорівна: Що там ще у нас, Мирон Опанасович?
Мирон Опанасович: Кролиха!
Лунає дзвоник.
Зоя Жорівна: От шкода, знов часу не вистачило! Зробимо висновки, діти. Бога нема, а є природа. Природу треба міняти і знищувать все, що в ній не потрібно. А ти, Носенко, дай щоденник, щоб завтра твій батько був у школі.
ЗАВІСА.
Жан Маре та його друзі
Жан Маре, улюбленець глядача.
Віолєтта і Травіатта, бляді, котрих їбе Жан Маре.
Фантомас, друг Жана Маре.
Кардинал, ворог Жана Маре.
Рошфор, друг Кардинала.
Йобана Обізяна і Їбічєска Сила, потойбічні сили зла.
На сцені нічого немає, крім темного фону, на якому намальовані могили і хрести. На сцену входить Жан Маре, вправно помахуючи підараскою. Назустріч йому, теж помахуючи підараскою, простує Фантомас.
Жан Маре(до Фантомаса): Де Кардинал?
Фантомас: В жопі!
Жопа. В ній сидить Кардинал. Входить Рошфор.