Жора: От кому єсть шо про охоту розказать!
Сірьожа(запопадливо): Тепер хай Василь Гнатович розкаже. Він, мабуть, таке знає, шо і тигру нєхуй дєлать!
Василь Гнатович витримує акторську паузу і починає розповідь страшним хрипким голосом, зловісно рухаючи вусами в різні боки.
Василь Гнатович: Дев’ять душ дітей пропало в ставку. Потом ще двоє. Стали люди радитись. Наварили каші. П’ять казанів! І всю кашу вивернули в ставок! Він іззів...
Всі хором: Хто?!
Василь Гнатович(страшним голосом): Сом! Йому всередині розпуклося, і він вивернувся!
Всі хором: І шо?
Василь Гнатович: Дві пари волів впрягли, відвезли на кладовище і там поховали!
Жора: Ніхуя собі!
Валєрік: Діана!
Входять санітари під керуванням Діни. Вони грузять Валєріка на лікарняну каталку і увозять в операційну.
Сірьожа(до санітарів): А шо ви йому відрізати будете?
Санітар(шуткує): А голову відріжем нахуй.
Василь Гнатович: Ти, Сірьожа, довиябуєшся, шо вони і тобі шось відріжуть.
Сірьожа: Та вже нема чого відрізать, Василь Гнатович. Жора, у тебе дротинки немає, шоб голову почухати? Так свербить, проклята, під гіпсом, а палець не дістає.
Жора: Тобі милом треба було перед тим голову вимить...
Сірьожа: Та! Те мило до пизди. От я вам розкажу про мило. У мене дід був. Він корови пас. Коли це іде большаком і бачить, в канаві вовк лежить. Здоровенний такий волчара, лежить і спить! Дід підійшов і батогом як переїбе! Вовк підскочив вверх метрів на двадцять, ні, на двадцять п’ять! І всього діда обісрав. Дід приходе додому, взяв мило, і давай митися. Ну він був одєт в труси і майку, це літом було, значить, миється, миється, ніхуя не получається, бздить і всьо. Жінка прийшла і вигнала його з хати. Так у нього вся жизнь перевернулась у хуйову сторону. І на роботу не міг устроїться, бо від нього бзділо, і жінка пішла, і в армію не взяли. А він хотів буть воєнним, а не вийшло через вовка. То коли вмер, поховали разом з вовком. Я до баби в село приїхав з жінкою, хотів на могилу сходити, а баба каже: «Ви, діточки, до того вовка не ходіть, бо бздить досі». Ото тобі й мило!
Енгельс Гасанович: Самий обідний, чито когда я етот дєвушка, етот животноє воспользовался, банщик пириходит і говорит: «Малшик освободился». А я ситарий человек…
Василь Гнатович: Всім налить, Гасанович штрафну пропускає. Жорі приготуватися.
Тигр: Аум!
Жора: У мене оцей друг Микола, шо оце прапором в спєцназі служить. Ну, їде він машиною по Африці. Коли бачить, отакенний орьол сидить біля дороги і спить. Метра три завбільшки. Ну, Микола вилазить з машини, бере монтіровку і його по жопі – хуяк! Так орьол взлетів, взяв камінь і як хуйне в прапора! Він в падєнії через себе очередь з акаеса як дасть! Попав раз десять! Но орьол все одно улетів.
Василь Гнатович: Ці тварюки взагалі дуже живучі і злі. У мене в хазяйстві кроль був. Здоровий, кілограм на п’ятдесят, а злий, як собака. Він собі в дитинстві дротом око виколов, то ми його Кутузовим прозвали. Бувало, хтось іде до хати, то він зараз до штанів і порве! То я його на ланцюг посадив, бо у двір було ніяк зайти. Ну, правда, він не гавкав, брехать не буду, але гарчав добряче.
Сірьожа: А чим ви його годували, Василь Гнатович?
Василь Гнатович: А він у мене все їв. Гарбузи йому порубаю – їсть, картоплі – відро міг втоптати. Но найбільше м’ясо любив. Ми як кабана заколемо, то я йому відразу свіжини покладу, то він сидить такий довольний, вухами соває, морда вся в крові! Тільки мене одного признавав! Я і на охоту з ним ходив. Так ті зайці, лисиці для нього було так, тьху! Він вовка доганяв льогко!
Жора: А зараз де він?
Василь Гнатович: Помер наш Кутузов. Вже років три. Сусіди отруїли, шо він їхніх курей погриз.
Енгельс Гасанович: У меня адін асьол бил, жопф как персік...
Жора: Енгельс Гасанович, мовчіть раді бога з вашою порнографією, якщо випить хочете, бо Василь Гнатович не наллє!
Василь Гнатович(милостиво): Ну, Жора, налий Гасановичу, хай він хоч засне, бо інакше вночі тигр спати не дасть!