Зульфія: Знов ця хурда-мурда.
Боріс Глєбович(до Василя Петровича, пошепки): Василь Петрович, ану лишень давай з Зульфії паранджу здеремо.
Василь Петрович(зухвало): Нехай носить. Азія!
Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака.
Василь Петрович: Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилізе.
Боріс Глєбович: Га-га-га-га (регоче).
Серьожа: Василь Петрович, Боріс Глєбович, покажіть йому, бо я вже не в змозі, я ж іще хлопчик.
Боріс Глєбович, Василь Петрович, піонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.
Василь Петрович(до Зульфії): Зульфія, ти теж ставай.
Зульфія кида мітлу і теж стає рака. Всі стоять мовчки. Тіки Боріс Глєбович регоче.
Василь Петрович: Мовчи. Хай прана іде.
Всі стоять раком. Двері відчиняються і входить Карпо Герасимович, гамасєк. Він бачить на полу жопи, а на роялі ананаси.
Карпо Герасимович: Ха. Оце й тобі і на!
Карпо Герасимович бере ананас і починає його їсти. Потім спльовує шкарлупки і знімає штани.
Лазарь Германович(боягузливо): Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.
Василь Петрович: То, мабуть, прана прийшла.
ЗАВІСА.
Нірвана, або Альзо шпрех заратустра
Сюрреалістичні нутрощі котєльної, в якій, однак, затишно приваблюють погляд хазяйські полиці з консервами, соліннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та іншими необхідними при фінансовій кризі і громадянській війні речами. У кутку таємниче виблискує імпортна (і, вочевидь, поцуплена) сантехніка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрі, біля манометрів і кранів невідомого призначення, розташований убогий стіл з кришкою з блакитної пластмаси і дістрофічними залізними ніжками. Далі за столом – подерті двері, на яких де-по-де нашкрябані сакральні заклинання і містичні побажання, здебільше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп і інші невідомі слова іншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по діагоналі перетинає двері, літерою «а» упираючись в коротке, але сильне, як постріл, слово «Fuck». За столом сидять: хазяїн котєльної Вєніамін, якого друзі лагідно звуть Вєніком, і його друзі Шурон, Йонатан, Вареник і Туз, – і апетитно киряють самогонку, в той час, коли в темному кутку приємної форми пикатий телевізор «Sony» показує смішне і водночас з тим трагічне кіно. Це не Кустуріца і не Грінуей. Це засідання Верховної Ради.
Депутат(у телевізорі): Поки ми з вами отут теревеним, пенсіонери не получають пенсію, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Дніпрі перевелась риба, а в коморах миші, бо нема що гризти, так шо без Росії нам, товариші і панове, повний гаплик, шо не ясно?
Зал засідань погрозливо гуде.
Вєнік: Ну, оце я, хлопці, прихожу в котєльну, як всігда, дістаю півлітра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, шоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидіть, наливаю собі стаканюру, і шось, знаєте, мені мішає, ну погано та й годі. Я туда-сюда, ну наче хтось тут є, і за спиною дивиться. Я тікі так різко повертаюсь всією рамою назад – йомайо, не повірите! Отака жаба сидить і на мене дивиться. Главноє, шо інтєрєсно, як вона туда попала? Двері ж зачинені. Хлопці, я сразу пойняв – це шось не те... А потім мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату і думав у піч кинути, а потім думаю: «Ні-і!» Йонатан, ну сам подумай, нашо воно мені? Так двері відчинив і у двір кинув на хрін. Так Свєтку на слідуючий день паралізувало!..
Вареник при цих словах боягузливо хреститься.
Йонатан: Цариця небесна, спасі і сохрані!
Шурон: Ми якось ідемо з Бліном, коли оце біля гастроному, шо оце на углу... Ну, оце там, де Героїв космоса і Героїв труда... Взяли портвейну, ідем собі. Блін каже: «Дивись назад, тіки потихеньку...» Я дивлюсь – отакенний кіт чорний за нами іде! Ми, значить, по Ворошилова і на Зою Космодем’янську. Він за нами. Ми у двір, звідти бульваром і через Котовського на Павліка...