У моїй зовнішності немає нічого особливого навіть для стандартів, нижчих за тигиринські, бо Тигирин, як уже неодноразово згадувалося, – зовсім не провінція. А в питаннях молодіжної моди – тим більше. Деякі випускниці ПТУ № 13, підозрюю, навіть в Амстердамі виглядали б екстравагантно. Днями, наприклад, бачила наречену в короткій білій сукні, кирзових чоботах і мисливській гуні. Неважко уявити емоції родичів, присутніх на шлюбі, але те, що весілля таки відбулося, в черговий раз позитивно свідчить про наше містечко, якщо вважати модернізм позитивною тенденцією, а як відомо, так вважають далеко не всі. Те, що я занадто часто звертаю увагу на шлюбні процесії, теж про дещо свідчить, хоча це, напевно, і без того вже ясно з контексту.
Незабаром я перейду до майже безнадійної у плані позбутися самотності категорії тих, кому за тридцять, з відповідним набором комплексів, фобій і стереотипів в уявленнях про представників протилежної статі. В сексуальному плані цікавить мене саме протилежна стать, тому виправдати самотність утисками прав секс-меншин не вдасться. Хоча й не думаю, що виправдана самотність була би приємнішою за невиправдану.
Навряд чи про мене можна стверджувати, що я наполегливо намагаюся знайти супутника життя. Можливо, я взагалі не надто наполеглива, і в цьому причина моєї невлаштованості. А може, ця невлаштованість не особливо мене турбує, і тому її причина загалом не має великого значення. Часом здається, що коли про якісь неприємні речі не думати, вони зникнуть самі по собі. І я часто так роблю, хоча знаю, що це неправильно.
Наприклад, останнім часом я все частіше намагаюся не думати про кризу середнього віку, хоча не думати про це важко, коли доводиться постійно обговорювати чиюсь кризу, у середовищі моїх знайомих це зараз чомусь стало топ-темою. І хоча важко заперечити, що у певному віці з кожним із них почали відбуватися дивні речі, складно достосувати до більшості з цих випадків поняття «криза».
По-перше, через невизначеність вікових обмежень. Хтось стверджує, що у нього криза у 29, хтось – у 35, інші – у 40. Невідомо, хто з них має рацію, і чи взагалі можна з точністю визначити період, коли перебуваєш «на півшляху свого земного світу».
По-друге, важко розібратися із критеріями оцінки – що вже вважати кризою, а що – тимчасовим «заскоком», як теперішня дружина мого батька називає всі його хобі, що їх він часто міняє і від колекціонування марок різко переходить до вирощування на дачі болгарського перцю, а потім знову повертається до колекціонування, але, наприклад, збирає іграшкові моделі дитячих автомобільчиків радянського виробництва, випущені не пізніше 1988 року. Бувають у нього і більш екзотичні захоплення, одного разу, наприклад, він хотів видресирувати канарка, щоб той говорив, як папуга, а стимулом при цьому мав служити страх. Батько витягував канарка з клітки й підносив під ніс котові, який аж повискував і облизувався у передчутті задоволення. Потім канарок знову опинявся у клітці, і поки він ще не оговтався від шоку, батько намагався примусити його вимовити хоч кілька складів. Завершилось це тим, що одного разу батько не встиг вчасно забрати канарка з-під носа кота, і від пташки залишилося тільки одне жовтеньке крильце. Дружина пробачає йому ці слабкості, тішачись, що все це не так боляче б’є по сімейному бюджету, як зловживання алкоголем, поширене серед чоловіків більшості її подруг.
Один мій знайомий стверджує, що саме мідлайфкриза примусила його зняти у себе в квартирі покладений ще будівельниками лінолеум, який пролежав без змін десять років, і поміняти цей лінолеум на дерев’яну підлогу. Він страшенно тішився дешевизні придбаної підлоги, аж поки не зауважив, що дивний запах, на який він спершу не звертав уваги, вважаючи, що свіжостругане дерево так і повинно пахнути, не зникає і потроху починає дошкуляти. Знайомий, а він, як усі чи принаймні більшість музикознавців, був людиною досить непрактичною, довго мучився, що ж нагадує йому цей запах. Аж поки не поїхав до родичів приміською електричкою. Тут він усе зрозумів – його нова підлога була зроблена із залізничних шпал, і це означало, що запах, який, мій знайомий тепер добре це усвідомлював, не має нічого спільного зі свіжоструганим деревом, не вивітриться уже ніколи. Лінолеум, покладений ще будівельниками, знайомий необачно викинув, і його відразу ж підібрали якісь бомжі, на відміну від решток матеріалу, що залишилися після того, як поклали нову підлогу. Ці шматки дерева також викинули, але попри те, що деякі з них ще цілком надавалися до використання, ніхто їх зі смітника так і не підібрав. Ясна річ, це порівняння мого знайомого музикознавця із бомжами зовсім не свідчить на його користь, але до чого тут криза середнього віку?