– Як розпізнати хворого на синдром стерильності?
– Діагностувати це захворювання на початковій стадії практично неможливо, адже хоча б якісь із перерахованих симптомів може знайти у себе кожен. На жаль, переважно до нас потрапляють хворі уже на останніх стадіях, і повністю вилікувати їх вдається вкрай рідко. Уважний психолог, знайомий із нашим методом діагностики та терапії, може відрізнити хворого, у якого вже сформувалося переконання власної обраності. Ми називаємо цю стадію захворювання другою, вона передує остаточній фазі. А остаточна фаза, на жаль, майже не піддається лікуванню. Але завжди існує можливість помилки, тому з діагнозом синдрому стерильності потрібно бути дуже обережним.
– Яка, на вашу думку, статистика поширення хвороби на території сучасної Європи?
– Важко сказати з певністю, адже ніхто не проводив відповідних досліджень, але мушу з прикрістю констатувати, що частотність захворювання останнім часом сильно зросла. Якщо така динаміка збережеться, то вже за кілька десятків років кожен п’ятий європеєць може стати хворим.
– Що є причиною такого росту захворювання?
– Причин дуже багато. Але найважливішим, як на мене, є те, що сучасна людина має надто мало шансів вирізнитися серед інших, заявити про себе світові, зробити щось незвичайне. Ми щодня дивимося новини й дізнаємося, що в кількох країнах одночасно трапилася повінь, посуха чи землетрус, що розбилося кілька літаків, ще кілька поїздів зійшло з рейок і трапилися сотні автокатастроф. Перед таким масивом екстраординарних явищ наше приватне життя виглядає блідим і нецікавим, у ньому не трапляється нічого визначного. Якщо колись достатньо було знати грамоту, вміти трохи лікувати чи здійснити хоча б одну подорож, щоб стати найповажнішою людиною для мешканців кількох довколишніх сіл, то здивувати своє оточення сьогодні надзвичайно важко. А потреба людської психіки відчувати власну неординарність не змінилася з давніх часів. Кожна людина прагне вирізнятись у натовпі, відчувати себе несхожою на інших, мати певність власної неповторності. До цього додається шкідливий вплив масової культури на людську психіку. Стандарти поведінки, які нав’язує нам телебачення й кінематограф, створили в суспільстві, точніше у його підсвідомості, культ супергероя. Кожен чоловік прагне стати схожим на Джеймса Бонда, а кожна жінка – на ляльку Барбі. Поп-культура входить у моду навіть серед інтелектуалів, стає модно жити за принципом: «Насолоджуйся комфортом і ні про що не думай». Людина, яка так живе, ні до чого не прагне, а відповідно, не має визнання від оточення, і це ще одна причина постійного відчуття незадоволення собою, нереалізованості, яке шукає виходу в екстравагантній поведінці. Нереалізованість призводить до конфлікту, який може перерости у захворювання.
У пострадянських країнах цей процес трохи сповільнений, адже сірість і монотонність совєцького життя зберегла вразливість вашої психіки. Я страшенно люблю спостерігати за українцями, які вперше потрапляють на Захід і пізнають радощі комфорту. Я заздрю їм, бо вони отримують від цього масу задоволення, а я сам, як і кожна людина, яка виросла серед усього цього, не помічаю речей, що мене оточують.
– Якщо проблема така загальна, то чому не всі захворюють на синдром стерильності?
– Грипом хворіють теж не всі, хоча в період епідемії контакту із вірусом уникнути практично неможливо. У когось психіка стабільніша, в інших слабша. Деяким людям вдається самореалізуватися, досягнути успіху в чомусь, задовольнити потреби своєї психіки. Хоча стовідсотково здорових і вільних від синдрому стерильності людей практично не існує. Ця хвороба тією чи іншою мірою зачіпає практично кожного мешканця сучасної Європи, просто не в усіх вона розвивається до небезпечних для психіки масштабів. Декому допомагає, хоч як парадоксально це звучить, існування у важких побутових умовах. Коли людина змушена багато працювати, практично позбавлена вільного часу й можливості замислюватися над своїм життям, притуплюються й потреби її психіки. Саме тому сьогодні хвороба менш поширена у країнах із нижчим рівнем життя, а в давнину хворіли лише багаті.