Частково плутанина з табличками виникла з ініціативи керівництва. Наприклад, пан Фіалко не любить, щоб до нього приходили читачі та позаштатні дописувачі, тому на дверях свого кабінету написав: «Обережно, під напругою». Але все це не допомагає заплутати наполегливих пенсіонерів, які намагаються надрукувати свої мемуари, скарги на начальників ЖЕКів та обурені відкриті листи з приводу продажу на вулицях сороміцьких видань. Такі відвідувачі, як правило, з першої спроби знаходять потрібні двері, незважаючи навіть на те, що, згідно з табличками, у редакції є 3 відділи дозвілля, 5 головних редакторів, 4 відділи верстки і 17 комерційних директорів. Губляться люди інтелігентні і несміливі, як от, наприклад, Теобальд під час свого першого візиту до редакції.
Після того, як він обійшов усі 135 кабінетів на 5 нижніх поверхах і піднявся на потрібний, то усвідомив, що не знає, як саме мав би називатися по-українськи відділ, який надрукує його статтю про портрет України в німецьких мас-медіа. Охоронець вислухав його плутані пояснення і скерував до відповідального секретаря пана Штуркала.
– У вас стаття на підвал чи на стакан? – діловито поцікавився Штуркало, якому саме не вистачало матеріалу, щоб «забити» вільне місце на одній із сторінок завтрашнього номера.
– Я боюся, ви неправильно зрозуміли мене. Або я вас. – Звиклому до спокійної академічної атмосфери Теобальду важко було перейняти швидкий темп мовлення пана Штуркала, який нетерпляче постукував олівцем по столі, чим вселяв у Теобальда ще більшу невпевненість. – А про що, властиво, ходить? – з полегшенням видобув він зворот, який, це було йому точно відомо, є діалектним і вживається тільки на Галичині, бо є мовною калькою з польської… Але зупинив хід своїх роздумів, побачивши нервовість в очах відповідального секретаря, який не мав часу на філологічні одкровення. Хоча Теобальд переконаний, що даремно, бо насправді людям варто частіше замислювалися над етимологією слів. – Перепрошую, я не дуже добре володію українською, може, ви повторите ще раз.
Теобальд спробував виграти час, але пан Штуркало вже прийняв рішення.
– Зайдіть, будь ласка, до пана Маргаритка, він знає купу мов і вам допоможе. Гайль Гітлер! – це стосувалося вже не Теобальда, а верстальника Олежика Трав’янистого, який запізнився на роботу на дві з половиною години, чим довів пана Штуркала до передінфарктного стану. Пан Штуркало вживав вищенаведений зворот для привітання з людьми, з якими мав серйозно поговорити на не дуже приємні теми.
Але Теобальд усього цього не знав, тому злякано відсахнувся і швидко вийшов із редакції.
«Можливо, це був натяк на мій акцент, – гарячково думав Теобальд дорогою додому, – чи він просто не любить німців? Але звідки йому відомо, що я німець, я ж йому цього не сказав».
Насправді пан Штуркало таки не любить німців після того, як його одного разу заарештували на німецькому кордоні, бо комп’ютер на митниці помилково включив його прізвище до «чорного списку» затриманих за перевезення наркотиків. Через два дні інцидент було вичерпано, але на дводенний музичний фестиваль до Амстердама, куди він був запрошений як журналіст, пан Штуркало так і не потрапив.
Але цього Теобальд знати не міг, тому схилився до думки, що над ним таки пожартували. А «стаканами» і «підвалами» пан Штуркало, напевно, натякав на поширений в Україні звичай давати хабарі алкогольними напоями, – вирішив Теобальд і заспокоївся. Подібний епізод йому вже довелося спостерігати нещодавно, коли один чоловік привітався з іншим фразою: «Третім будеш?», – значення якої Теобальд не знайшов у жодному словнику, як не знаходив там і значення багатьох інших, часто вживаних на вулицях, зворотів. Знайомі пояснили, що українські пияки переважно збираються по троє, купують пляшку горілки й розпивають її в якомусь під’їзді, підвалі або й надворі. А вітатися так останнім часом стало модно і в колах непияцьких. Очевидно, натяк на підвал і стакан означав, що для своєї першої публікації Теобальд повинен «виставити», як це називалося на місцевому сленгу, тобто принести пляшку горілки цьому, як його назвали, панові Маргаритку.
Коли наступного разу Теобальд прийшов із пляшкою перцівки і текстом статті, то на вході його зупинив охоронець і попросив повідомити прізвище співробітника, до якого Теобальд збирається звернутися. Але до того часу Теобальд встиг забути прізвище, тож спробував переконати охоронця фразами на зразок: «Ви не хочете бути настільки люб’язним, щоб допомогти мені вирішити одну нагальну, на жаль, проблему, точніше, не так нагальну, як таку, що має тенденцію до швидкої втрати актуальності і яка, можливо, позитивним чином відобразиться на суспільно-політичній опінії та іміджевій структурі вашої газети?» – питав він і був гордий за себе й особливо за слівце «нагально», якого не знайдеш у жодному українсько-німецькому словнику.