У юності Сиґізмунд Жоржевич був скульптором, і, попри всмоктані з молоком матері ідеї національного відродження, довший час підробляв, виготовляючи для колгоспів і радгоспів в околицях Тигирина пам’ятники вождя всіх народів. Йому вдалося непогано набити руку в цьому ремеслі, замовники залишалися задоволеними, а пан Фіалко мав постійний і доволі пристойний заробіток. Але його творча душа активно прагнула більшого і через брак самореалізації, достойної справжнього митця, спонукала пана Фіалка до зловживання алкоголем.
Легенди про грандіозні пиятики у богемному середовищі тигиринського андеґраунду радянських часів досі передаються із уст в уста молодшого покоління. Наприклад, уже стала хрестоматійною історія про те, як двоє молодих вродливих художників переодягнулися повіями і «зняли» навпроти «Інтуристу» першого секретаря райкому партії. Після цього, за однією із версій, їм назавжди було закрито шлях до персональних виставок. Інший варіант тої ж легенди стверджує, що перший секретар виявився прихованим гомосексуалістом, а юні художники, що відкрили йому цей бік власної натури і подарували незвідану досі насолоду, зробили блискучу кар’єру. Важко судити, котра з версій є правильною, бо обидва художники давно виїхали за кордон і стали там відомими, а подальша доля першого секретаря сьогодні нікого не цікавить.
Не менш відомою є історія про те, як двоє молодих поетів у кінці 80-х ходили містом і питали перехожих, у якому році Стінґ написав пісню RockSteadyі чи варто було нагороджувати Богдана-Ігоря Антонича премією імені Василя Стуса.
Пан Фіалко свого часу також побився об заклад у веселій компанії, що під час відкриття чергового пам’ятника вождя всіх народів у селі Червоношляхівка скульптуру прикрашатимуть геніталії дитячих розмірів, які цнотливо визиратимуть із розстебнутої ширіньки. Як людина слова, наш заступник головного редактора дотримав слова і назавжди втратив надійне джерело підробітку.
Після цього йому не залишалося нічого іншого, крім як піти в дисиденти. Невідомо, чим саме займався пан Фіалко у період з кінця 70-х до кінця 80-х років, зате, починаючи із 1991 року, його діяльність більше ніж бурхлива. Уже протягом кількох перших років незалежності зусиллями пана Фіалка у Тигирині було створено цілий ряд громадських організацій. Ось тільки найвідоміші з них: «Гільдія тигиринського козацтва» (спонсор – Еміграційне товариство міста Торонто), «Спілка етнічних тигиринок» (спонсор – Міжнародний фонд «Відродження»), «Ліга пляшкарів тигиринщини» (за сприяння облдержадміністрації), «Товариство відновлення старовинних технік стінопису» (спонсор – Еміграційне товариство міста Торонто) та ряд інших. Майже щодня котресь із цих товариств організовує урочисте засідання, на яке запрошує пана Фіалка листівкою в національних кольорах, у кінці тексту запрошення завжди маленькими літерами від руки дописано: «Після завершення урочистої частини планується фурше». З яких міркувань члени громадських організацій під проводом пана Фіалка схиляються до саме такого написання цього слова, невідомо. Після кожної з таких акцій пан Фіалко повертається на роботу в піднесеному настрої, від нього віє енергійністю та коньяком із цитриною. Робота після цього йде у нього помітно веселіше, він приговорює щось сам до себе в такт стукання по клавіатурі, і сторонньому спостерігачеві, не ознайомленому зі славною біографією нашого заступника головного редактора, могло би видатися, що Сиґізмунд Жоржевич нагадує тихого алкоголіка.
Партійна приналежність пана Фіалка часто змінюється. Він постійно коливається у своїх переконаннях між ТРУБЗ(нє) і ЛРУБЗ(нє), а кожна із цих партій дуже зацікавлена у політичній підтримці нашого заступника головного редактора, адже разом із ним від партії до партії переходять і всі члени очолюваних ним громадських організацій, а це становить суттєву частину тигиринського електорату. Тому Наш Засновник вважає за велику честь те, що пан Фіалко погодився працювати у КРІСі-2 і щомісяця особисто вручає йому конверт із зарплатнею. Скільки заробляє пан Фіалко, ніхто не знає, і він, здається, єдиний, кому платню не боргують.
Сиґізмунд Жоржевич кілька разів був одружений, але зараз живе самотньо, а всі колишні дружини регулярно надсилають йому листи з Італії, де перебувають на заробітках.
Часом мені здається, що всередині пан Фіалко заповнений мавпочками, які шиють канцелярські нарукавники на електричних швейних машинках. Нижній ряд мавпочок зшиває нарукавники, верхній розпорює і розпрасовує шви, а потім кидає деталі донизу, де шви знову зшивають і старанно запрасовують. Якщо котрась мавпочка встигає зшити нарукавник швидше, ніж інша – розпороти, вони міняються місцями. Щовечора визначається мавпочка-переможець, яка отримує нагороду – двісті грамів нерозбавленої горілки.