Не так давно батько почав дошукуватися причин такого покарання й навіть ходив зі своєю проблемою до ворожки та ясновидиці, що «віщує та пророкує долю», на ім’я Василина. Василина сказала батькові, що коли зачаття першої дитини відбулося у третій день Великого посту, а вона підрахувала, що так було в день мого зачаття, дитина обов’язково розчарує батьків. Бо це Божа кара за порушення церковної заборони. Мені здається, що підсвідомо батько вже змирився з цим прогнозом і тепер кожен мій крок сприймає як його підтвердження. Для того, щоб спокутувати несвідомий гріх (адже на момент мого зачаття батько ще не був віруючим), він вирішив постити протягом двох тижнів кожного місяця. Його дружина навіть потай скаржилася мені, що це надто строгий піст, він не вживає у їжу нічого, окрім хліба й води, і навіть не спить у подружньому ліжку, аби уникнути спокуси.
Но камєнтарь, тіпа
Олежик Трав’янистий прийшов працювати до КРІСа-2 із «Подробиць» після того, як звільнився (за версією Сніжани – його звільнили) із «Документів і аргументів», куди він потрапив після роботи в «Аргументах і подробицях». Усюди він починав працювати верстальником, потім писав першу статтю, стаття подобалася керівництву, йому замовляли наступні, він ставав ведучим популярної рубрики, а потім раптово звільнявся (чи його звільняли). Сніжана пояснює повторюваність цього сценарію тим, що Олежик, по-перше, видавав передруки з Інтернету за власні тексти, а по-друге, його підозрювали у дрібних кишенькових крадіжках.
В «Аргументах і подробицях» Олежик друкував огляди нових комп’ютерних ігор під псевдонімом Сєня. Написано це було, за визначенням самого автора, «маршрутковим сленгом»: «Ну, чувакі, значіться, так. На коксі тіпа ця фігня не канає, бля. Тута тіпа лучче кіслата тіпа. Дозняк мінімальний дета до пятого уровня, а там можна і ширку, на хуй. Ну кокс тіпа тоже, но менше…» Деякі особливо сміливі запозичення із живого розмовного мовлення редакційна цензура вилучала, але рубрика була доволі популярною, аж поки хтось не написав до редакції, з якого сайта передирає свої огляди Сєня.
У «Документах і аргументах» Олежик писав про плітки із життя голлівудських зірок, супроводжуючи їх коментарями у стилі: «май харт вил ґо он!!!!», «брак відповідних слів», «но камєнтарь, тіпа». У «Подробицях» уже піднявся до кінорецензій: «Тьолкі-падружки у новому фільмі Лінча «Малхоланд драйв» на початку тіпа нєзнакомі, зато потім їх не одрізнить од лесбіянок». Або «Наша любіма Софочка Лорен, якій цього року бамкнуло вже ого-го років, на екрані тіпа як новенька».
У КРІСі-2 Олежик вів рубрику «Антисуржик від Франя», у статтях якої дописував на різноманітні теми українізованим та ошляхетненим варіантом «маршруткового сленгу». Ідея цієї рубрики належала Соломонові Айвазовські, він же особисто затверджував кожну публікацію Олежика. Метою публікацій було не стільки відображення того, як насправді говорять підлітки на тигиринських вулицях, як створення мови, що нею вони мали б говорити, на думку Олежика та пана Айвазовські. Наприклад, коли йшлося про алкоголь, то замість запозиченого з російської «бухло», «водяра», «вінчик» чи «закусон» (варіант «хавка») пропонувалося казати: «випивон» (менш вульгарне), «сивуха» (за Котляревським), «vino» (поближче до Європи) та «їдження» (діалектне). Замість розповсюдженого «по кайфу» пан Айвазовські наполягав на конструкції «за кайфом», бо так звучить більш по-українськи. Аби уникнути кальок із російської, пан Соломон спонукав Олежика вживати латинізовану лексику, в результаті «Антисуржик від Франя» був багатий на різноманітні: «інстракшн», «доксторідж», «хедофіс», «лінканути», «крекнути» і «вестибулярніше». З часом пан Айвазовські став довіряти Олежику й пускав його дописи в друк без перечитування. Деякі із цих невідредагованих статей Франя залишали враження, ніби автор не до кінця розуміє значення тих чи інших слів латинського походження. Наприклад, «посполитіший» часто в контексті можна було зрозуміти, як аристократичний, «стокротка» чомусь ставала «квіткою з вазонка фіолетового кольору з шорсткими листками», а «дереворити» виявлялися «малюнками на міді». Хоча, можливо, це був «свідомий пришпил», і Франьо розраховував на ерудицію читача, який побачить у такій зміні семантики тонку гру.
Лексичне новаторство Олежика та пана Айвазовські не обійшло стороною і матюків. Замість виразу «бля буду» Франьо пропонував говорити «Ой лишенько!» (як варіант «Ой лишенько ж моє!», наголос на «о»), паразитне «сука» заміняти на «джура», а немилозвучне «іди на хуй» усунути значно більш автентичним «звійся геть!». Не знаю, чи прижилися його пропозиції серед читачів КРІСа-2, але в редакції антисуржиком від Франя активно послуговувалися.