Та найгіршим після сортування телепрограми було виловлювання помилок. Десь під ранок, перечитуючи чергову сторінку з меланхолійною інформацією про те, що канал УТ-2 знову не показує нічого цікавого, зате канал «1+1» показує непогану передачу, на яку я все одно не встигну, а канал PRO-7 готує ретроспективу моїх улюблених фільмів, незважаючи на те, що кабельне телебачення мого району цього каналу не транслює, – я починала непокоїтися. Що менше помилок я помічала, а з кожною годиною я помічала все менше, то більш підозріливою ставала. Під кінець мені вже навіть здавалося, що помилку можна знайти навіть у рядку 05.00 Новини. Чи не русизм це часом – «Новини», а може, вони починаються о 05.01, або за середньоєвропейським, чи навпаки, російським часом? Якийсь маніяк обов’язково встане о цій годині, побачить помилку в програмі й подзвонить до редакції. Я завжди відчуватиму вдячність до пана Незабудка за те, що йому спала на думку геніальна ідея писати в кінці кожної сторінки теледодатка: «Відповідальність за зміни в програмі несуть телекомпанії».
І вже вдома, коли я засинаю після здачі чергового телетижневика, в голові у мене, немов стук поїздних коліс, ритмічно повторюється проговорюваний чиїмось незнайомим голосом текст: «Не ний, не все так погано, не ний, твоя робота потрібна людям, не ний, не те що твоя дисертація, не ний, уяви собі, ти і далі досліджуєш тематику «Провінція географічна тире не провінція духовна». О жах! Це ж так нудно. Ти ж сама завжди казала, що це так нудно».
«Тут так нудно, – пише мені знайома з Австралії, де вона досліджує імовірність наявності ґендерної свідомості у первіснообщинних племен. – Ти собі не уявляєш, як це все нудно. Я так заздрю тобі, ти маєш можливість займатися чимось справжнім. Нехай лише на тиждень, але це хоч комусь потрібно».
У Соломона Айвазовські довгі нервові пальці з відполірованими нігтями, які мають колір ніжно-рожевого перламутру, ніби пофарбовані дорогим лаком, який лише злегка підкреслює природний колір нігтів. Дехто навіть думає, що пан Айвазовські робить манікюр, але його нігті від природи мають такий колір. Він любить барабанити пальцями по столі під час наради. Більшість присутніх цей звук нервує, але ніхто не наважується про це сказати. Пан Айвазовські носить бакенбарди і бороду «складної конфігурації», як називають її в редакції, вбраний він переважно у чорний смокінг, циліндр, на спеціальних ланцюжках, прикріплених до одягу, носить монокль, годинник з відкидною кришкою і мобільний телефон, свою довгу чорну парасолю він часто використовує як ціпок, і її металевий наконечник ритмічно поцокує об бруківку. Мені навіть здається, що я впізнаю в цьому постукуванні такти з різних пісень групи «Бітлз», улюбленої групи пана Айвазовські. Під циліндром ховається козацький оселедець, яким пан Соломон дуже пишається. Він курить файку, яку старанно чистить спеціальними еластичними паличками, схожими на грубі смугасті шнурівки до черевиків. Попіл із файки він залишає на столі в кабінеті пана Незабудка, тому щодня після наради секретарка витирає стіл. Пан Айвазовські захоплюється геральдикою і любить складати герби давніх тигиринських родин. До нього часто звертаються місцеві олігархи, бо мати родинні герби стало модно. Пан Айвазовські виконує їхні прохання, навіть тоді, коли доводиться свідомо підтасовувати факти, шукаючи доказів приналежності замовника до того чи іншого династійного дерева. Хоча будь-яке підтасовування – це те, чого пан Айвазовські найбільше не любить. Аби виправдати такі свої вчинки, він цитує відомий діалог, у якому софіст Мефістофель переконує Фауста у тому, що фальшиве свідчення у справі, про яку нічого не знаєш, нічим не краще за метафізику, адже про неї, по суті, відомо не набагато більше, ніж «про Швертляйнову смерть».
Кажуть, що найуспішнішим геральдичним проектом Соломона Айвазовські став родинний герб нашого Засновника, у родоводі якого панові Соломонові вдалося відшукати шляхетські корені, як це вдалося і у родоводах усіх інших замовників. Трохи насторожує хіба лише факт, що на території невеличкого Тигирина й околиць було стільки маєтних родин, а якщо порахувати, скільки землі належало їм усім разом, то тигиринське князівство у давні часи мало би закінчуватися десь під Уралом, а починатися мало не в Іспанії. Але ніхто поки що цього не рахував і у висновках пана Айвазовські не сумнівався. Сам же пан Соломон виправдовував себе тим, що «чим більше спадкової української еліти, тим прикріше москалям», і це пояснення в основному всіх влаштовувало.