– Це цікаво, – стримано зауважив пан Незабудко. Але газета без скандалу – як хліб без сала. Запліснявіє в кіосках. Треба шукати сенсацію. А що в нас у портфелі? – запитав він у пана Фіалка.
Той мовчки подав стосик паперів.
– Що, тільки пенсіонерські одкровення залишилися? – незадоволено погортав листки пан Незабудко. – Треба буде виплатити гонорари позаштатникам. Хоча б за місяць. Бо на цьому ми довго не протягнемо. «Жінка – як газ. Вона відразу заповнює собою весь наплічник», – процитував пан Незабудко і віддав панові Фіалку листки, закінчуючи нараду словами: – Геніально! Собираємося в шість.
Усі розповзлися до своїх комп’ютерів у пошуках сенсації. Дощова погода посилювала й без того млявий настрій, а також враження, що у світі не лише не діється нічого цікавого, а що взагалі нічого не відбувається. День минув непомітно, і до шостої мені вдалося переглянути кілька культурно-мистецьких сайтів, знайти нові лінки з фотографіями кінозірок, обмінятися електронними листами з друзями, перечитати закордонну й українську пресу, але жодною сенсацією ніде не пахло. Кілька російських газет писали про відключення електроенергії й наводили статистику пошкоджених високовольтних мереж, подавали коментарі компетентних осіб, львівські газети згадували про прем’єру в опері, поляки переймалися тим, що загрожуватиме їхній країні після смерті Папи, німці розглядали демографічну ситуацію і робили невтішні для майбутнього популяції висновки. Я коротко законспектувала собі цей більш ніж скромний перелік тем, наперед уявляючи погляд пана Незабудка і його лаконічну реакцію.
– Гівно, – напевно скаже він. І матиме рацію. А що робити, коли сенсацій немає?
За п’ять шоста в редакцію увірвалася Сніжана Терпужко.
– Убивство! Жахливо! Щойно. Директор фірми «Ранок» Степан Коломийко. Незнайомець підійшов упритул і вистрілив. Поряд нікого не було. Зараз з’ясовують подробиці.
– Ура! – дружно закричали всі, аж пан Незабудко висунув голову зі свого кабінету. – Вбивство!
– Нарешті, – коротко відреагував він. – Тільки дивіться, щоб прізвище не переплутали.
Прізвище таки переплутали. Але з’ясувалося це аж наступного ранку, коли ми на нараді обговорювали номер. У місті був ажіотаж, газету вихоплювали одне в одного з рук. Пан Незабудко пригощав усіх коньяком. І незважаючи на те, що була лише десята ранку, ніхто не відмовлявся.
Тут у двері тихенько постукали.
– Заходьте, наливаємо! – крикнув пан Незабудко.
– Доброго дня, дякую, я не п’ю, – сказав чоловік, і всі різко замовкли. Перед нами стояв зображений на світлині першої сторінки Степан Коломийко, директор фірми «Ранок». Виявилося, що вбили не його, а директора сусідньої фірми під назвою «Світанок», пана Андрія Ромейка.
– Розумієте, ми маргарином торгуємо, а вони – маслом. Нас часто плутають. Але щоб так…
– Нічого, такі скандали привертають увагу до газети, – оптимістично підбив підсумки пан Незабудко. – Налажали – вибачимося. Добре, що хоча б чоловік попався ввічливий, не скандалив. Хто приніс інформацію, не перевіривши?
Усі, крім Сніжани, тихенько вислизнули з кабінету, і кожен зітхнув із полегшенням. Невдячна це все ж таки роль – приносити сенсації.
Що означає фраза: Homo homini lupus est
Багато хто з моїх знайомих вважає, що КРІСові-2 вдалося поєднати під однією обкладинкою два зовсім різні видання. «Антисуржик від Франя» нагадує їм про «Словничок української лайки» КРОСа, дискусії довкола галицького сепаратизму і статті на теми культури також викликають ностальгійні спогади про легендарний тижневик, мої знайомі вважають ці матеріали цікавими й різноманітними, натомість кримінальна хроніка, оперативні новини і спорт, на їхню думку, «занадто популістські» і «не відповідають інтелектуальному рівню видання», тому мої знайомі не читають цих матеріалів. Кіоскери, з якими часто спілкуються працівники відділу збуту, навпаки, вважають, що матеріали Сніжани Терпужко та спортивна сторінка – єдине, що в КРІСі-2 можна почитати, все решта – це якась незрозуміла маячня, тому самі кіоскери та «постійні клієнти», як вони називають найчисленнішу групу читачів газет, віддають перевагу іншим виданням, де «для людей пишуть».
Обов’язки головного редактора КРІСа-2 виконуються разом паном Незабудком і паном Айвазовські. Зрештою, слово «разом» тут не дуже доречне, бо я не пам’ятаю випадку, щоб їм вдалося хоча б в одному з питань дійти спільної думки.
Пан Незабудко вважає, що газета повинна бути цікавою, зрозумілою і розрахованою на найширше коло читачів, а за зразок, вартий наслідування, він має КРІС і окремі сторінки КРОСа. Пан Айвазовські переконаний, що як серйозна й аналітична газета, ми повинні орієнтуватися виключно на освічену частину електорату, адже оцінити й підтримати ідею від’єднання Галичини від решти України може далеко не кожен, а для перекупок на базарі нехай пишуть «Аргументи», «Документи» і «Подробиці». Зразком, вартим наслідування, він вважає КРОС і деякі сторінки КРІСа, але зовсім не ті, які найбільше подобаються панові Незабудку.