У зовсім ранньому дитинстві я голосним криком відмовлявся сидіти та спати у забрудненому крихтами печива чи навіть простою пилюкою візочку, починаючи з двох із половиною років щодня знімав постіль із власного ліжечка й вимагав від матері чистої, залюбки супроводжував пилосот у його дуже нерегулярних, як на мене, мандрах нашим помешканням і уважно стежив за тим, щоб ретельно прибрали під ліжками, на шафах і книжкових полицях, там, де халявлять найчастіше. Щоправда, батьки не дуже переймалися прибиранням і створювали у квартирі все нові й нові закапелки, захаращені старим одягом, електроприладами, які давно вийшли з ужитку, поліетиленовими торбинками, порожніми скляними, залізними та пластмасовими банками, іншим непотребом, який коли-небудь був, буде або міг би стати в пригоді. На полицях батьківських антресолей і досі можна знайти телефонні рахунки тридцятирічної давності, електробритву, яку мати подарувала татові на заручини, запонки, якими за моєї пам’яті ніхто не користувався та, я підозрюю, давно і не вміє користуватися, смішні яскраво-лимонні штани-кльош, які, напевно, тільки входили в моду, коли двадцятитрирічний Джимі Гендрікс вийшов із літака у лондонському аеропорту Хітроу, тримаючи в руках (цікаво, що у нього була за сумка – валіза, наплічник?) гітару, 40 доларів і паспорт із візою на тиждень, що її ледве добув для нього менеджер у Нью-Йорку.
У маминому відділенні досі зберігається перука яскравої блондинки, цікаво, як мати виглядала у ній. Але найбільше мене завжди розчулювали зібрані на антресолях нейлонові сорочки й півкльошні спідниці у ніжні рожеві та агресивні зелені квіти. Я розумію своїх батьків, теж не зміг би викинути улюблені предмети одягу, якби мода моєї молодості виглядала так само яскраво, але мені не пощастило зі стилем, і я без жалю виношу до гуманітарних контейнерів нудні і схожі між собою, як яйця в лотку, широкі футболки пастельних кольорів, штани кольору хакі, з кишенями і без, гольфи, джемпери, джинси і навіть бандани. Якби я був молодшим років хоча б на десять, можливо, я теж носив би кислотні дискотечні прикиди, схожі на одяг доби Джимі Гендрікса так само, як молочний шоколад на корову. Щось спільне у них є, тільки важко визначити, що саме.
Прибирання – це насправді ціла філософія, яку важко збагнути чи хоча б відчути, якщо не присвячуєш цій роботі цілковитої уваги. Бо прибирання поспіхом – це втрачений час, користі у такому прибиранні не більше, ніж вітамінів у гамбургері, речі, якими керуєш і змінюєш їхні долі, переставляючи на місця, де вони ризикують загубитися і не бути знайденими у потрібний момент, вимагають до себе уваги й можуть подарувати чимало цікавих спостережень.
У дитинстві я любив відтворювати дії своїх батьків, розглядаючи розгардіяш, який вони залишили після себе.
Саме завдяки цим спостереженням я тепер знаю, коли саме мати почала зраджувати батька, а він, нервуючись вечорами, поки її не було вдома, курив у ліжку і струшував попіл на простирадло. Тоді він ще сам не знав, що вона його зраджує. Я знаю, що батьки кохалися в середньому двічі на місяць, і при цьому мати наполягала на презервативі, а батько пропонував свічки. Часом на нічному столику залишалися нерозкритими і ті, і другі, і я так і не знав, яким чином завершилася ця вічна суперечка. Я знаю, що батькові дуже подобалося мамине довге волосся, а її воно дратувало, вона хотіла підстригтися. Час від часу в суперечці з волоссям перемагав батько, тоді він поступався в іншому, і вони довший час користувалися презервативами, але потім мати, як правило, не витримувала і потай відстригала посічені кінчики, а батько міряв довжину її волосся після того, як мама засинала.