Я з дитинства мріяв стати прибиральником, – граматика в цьому випадку безжальна як для українських, так і для німецьких чоловіків, і в обох мовах позбавляє цей іменник чоловічого роду. Це був той рідкісний випадок, коли типова дитяча мрія у стилі стати продавцем морозива чи чистильником взуття не стала смішною з дорослої перспективи. Коли я вперше сказав батькові про своє бажання обійняти посаду старшого прибиральника у сімейній психотерапевтичній клініці Шато д’Амур, мій батько, заслужений німецький професор українського походження Шарль Полуботок-Свищенко, впав у розпач. Адже він прагнув бачити сина своїм наступником, як кожен батько прагне цього для сина. Але мене зовсім не цікавить психоаналіз, я хочу бути мистецтвознавцем, а на життя заробляти рекламними слоганами для миючих засобів та новітніх методів прибирання, які сам же і буду винаходити, роблячи їх ефективнішими, легшими, приємнішими за існуючі. І у мене навіть уже є певні напрацювання, хоча це наразі таємниця.
Теобальд Полуботок-Свищенко. Щоденники.
Продовження
Глибоке переконання в тому, що українці – психічно найздоровіша нація у світі, – це, здається, єдина тема, на яку ми з батьком можемо порозмовляти без суперечки. Ну, якщо не у світі, то принаймні в Європі, бо вижити в умовах української дійсності і зберегти при цьому глибокий патріотизм, оптимізм і вміння так гарно співати не змогла б жодна інша нація, хіба що білоруська, але на неї в Європі давно махнули рукою. Це батькове переконання відіграє надзвичайно важливу роль у розробці методів лікування синдрому стерильності, який він вважає найбільшою проблемою сучасної цивілізації загалом і Центральної Європи зокрема. Переважна більшість терапевтичних методик мого батька базується на «українізації» пацієнтів. У клініці Шато д’Амур намагаються прищепити хворим любов до українських звичаїв, української кухні, українського національного одягу, фольклору (особливо пісенного), літератури, мистецтва і навіть українського побуту. І основне – жоден пацієнт клініки не може вважатися здоровим, поки не вивчить напам’ять «Енеїду» Котляревського. Мій батько переконаний, що ця книга є другою після Біблії за важливістю для світової культури, підручником здорового гумору і позитивного ставлення до життя, без якого, на його думку, неможливе повноцінне існування.
Своєрідність методів тутешнього лікування наробила чимало галасу в західній пресі, а його результати здивували навіть найбільших скептиків, адже із 100 хворих, які звертаються до Шато д’Амур, 99 вдається вилікувати, що суперечить самій суті статистичних досліджень, згідно з якими такий результат вважається неможливим. Це спричинилося до зростання популярності клініки, і тепер хворі змушені чекати по кілька місяців, аж поки надійде їхня черга і вони зможуть потрапити на прийом до батька.
Сотні вилікуваних від синдрому стерильності французів, німців, бельгійців, англійців і навіть поляків поповнили і продовжують поповнювати ряди українських діаспорних общин, відправляють вантажі гуманітарної допомоги в Україну, вивчають українську мову, організовують концерти, виставки, перекладають і видають власним коштом твори української класики та сучасних авторів. Усі вони з’являються на вулицях не інакше як у національному українському одязі й надзвичайно агресивно реагують на будь-які іронічні, не кажучи вже ворожі, вислови стосовно України.
У лікарні мого батька були успішно вилікувані від синдрому стерильності кілька дуже відомих і багато просто відомих сучасних європейських митців, що відразу ж знайшло відображення у їхній творчості. Наприклад, дуже відомий французький композитор-авангардист Жофруа Леруа після успішно проведеної терапії написав оперу «Дівчина-селянка», якій зараз, щоправда, закидають надмірну схожість до «Наталки Полтавки», але на момент написання українська культура була практично невідомою в Європі, і цієї схожості ніхто не помітив, тому опера користувалася великою популярністю.
Вилікувати дуже відомого письменника-постмодерніста Ґотфріда Бенджаміна Мюллера-Люльку вдалося завдяки простій зміні прізвища на Мюллер-Файка, після чого його багаторічна творча криза миттєво пройшла, і він почав писати дуже успішні романи, у яких час від часу з’являлися екзотичні для європейців персонажі у червоних широких штанях, на позначення яких автор вигадав неологізм «шаря-варя».