Цей комерційний директор запам’ятався мені також своїми спробами «висловлюватися культурно», бо, на його думку, цього вимагала посада. За консультаціями з цього приводу він звернувся до пана Незабудка. Той порадив замість найбільш поширених у лексиконі директора слів вживати «манюрка» і «цюцюрка», мотивуючи це тим, що так говорить сам Роман Віктюк. Пана Незабудка наш директор поважав і поради послухався. Щоправда, постійно плутав значення обох слів і побоювався, що сенс висловленого «культурно» буде не до кінця зрозумілий співрозмовнику. Тому найчастіше у нього виходило щось на зразок: «Та манюрка вся ця ваша хуйня. Чи, може, цюцюрка, мать її».
Степан Вовк почав свою роботу із загальних зборів працівників редакції. Попри молодий вік (йому ще не виповнилося 30), Степан уже встиг успішно попрацювати в рекламному бізнесі, заробити капітал і відкрити власну фірму під назвою «Євро-мінус» (таким чином він хотів виділитися на вітчизняному рекламному ринку, де фірми через одну називалися «Євро-плюс»). Працю в КРІСі-2 він збирався поєднувати з основною роботою, зробивши своїх клієнтів рекламодавцями газети і пообіцявши їм за це знижки.
Редакційний колектив поставився до Степана упереджено. Мабуть, далося взнаки забобонне ставлення до числа 13, а можливо, люди просто втомилися від постійної зміни директорів. Але Степан Вовк вірив у свої сили. Мета його була благородна, засоби виправдовували цю мету, але, як кожен, хто прагне робити добро, на своєму шляху він наживав переважно нових ворогів.
Степан створив бухгалтерію, щоправда, там і далі не видавали зарплатні, а лише примушували підписувати папери за нібито отримані суми, що було потрібно для податкової звітності. Суми ці були дуже незначними і далеко не відповідали навіть офіційному прожитковому мінімуму, але все одно бувало прикро, особливо коли вже дуже давно нічого не отримував. Та коли хтось із нас наважувався висловити незадоволення таким станом речей, Степан пропонував зменшити наші неофіційні, у кілька разів вищі, зарплатні до розмірів офіційної, і тоді обіцяв регулярні виплати. На цьому дискусія переважно завершувалася, бо всі вірили в те, що саме так Степан Вовк і зробить. Протягом першого місяця свого перебування при владі він уже двічі скорочував розміри неофіційних зарплат, так і не провівши жодної виплати.
Вовк був романтиком, тримав на робочому столі фотографію дружини, яка саме писала дисертацію з філософії і була вагітна їхньою другою дитиною. Степан сидів на роботі до пізньої ночі, але щогодини дзвонив додому, щоб дружина не почувалася самотньою. Часом він дзвонив навіть тоді, коли в його кабінеті сидів хтось із викликаних ним працівників. Розмови з дружиною переважно обмежувалися з його боку питанням: «Все нормально?», з її боку – відповіддю: «Все нормально» (варіант – «так-так»). Тобто або у них справді завжди все було нормально, або про інше вони не говорили.