Метою комерційного директора було досягнути «західних стандартів журналістики». Так він називав ідеал, до якого прагнув, не пояснюючи, що саме це означає: стандарти безкоштовних газет, що їх роздають у метро, чи авторитетних аналітичних тижневиків.
Але серед нововведень Степана Вовка були й такі, що подобалися всім. Наприклад, хіт-парад під назвою «Не для преси». Тут щотижня публікувалися вислови політичних діячів на зразок:
Інтерв’ю 1
Питання: Що Ви думаєте з приводу безробіття в Україні?
Відповідь: Ліквідувати пільги, підняти комунальні тарифи і ще раз ліквідувати пільги.
Питання: А податки?
Відповідь: На хуй, бля.
Інтерв’ю 2
Питання: Якою, на Вашу думку, повинна бути державна мова в Україні?
Відповідь: Мова й роль держави в обшестві должна буть рідна, а управляти натовпом – це легше, як вивчить цю мову. Отсюдова і проблєми.
Питання:А яку роль у всьому цьому відіграло минуле України в СРСР?
Відповідь: СРСР будували за такою схемою: якщо ти здібний і чогось досяг, то ти переїздиш до Москви – чи ти державний чиновник, чи ти великий митець… І наш Кобзар, і Гоголь реалізовувалися там. Ілі у Пітері? Та всьо равно.
Питання: А чому в нас так погано продаються книги?
Відповідь: Бо вигідніше їх продати, ніж чекати, коли їх хтось розпочне купувати.
Питання: Що Ви маєте на увазі?
Відповідь: Та всьо то саме.
І от після напруженої боротьби з нами, з конкурентами, з рекламодавцями, власником і самим собою (часом і в нього траплялися моменти зневіри, коли він шкодував, що взагалі взявся за цю безнадійну справу), після боротьби, що тривала понад півроку і багато в чому виявилася успішною, Степан раптом здався. Одного дня, несподівано для всіх, він зібрав загальні збори й оголосив, що знімає з себе повноваження комерційного директора. На будь-які питання відповідати відмовився і залишив нашу, вже майже комерційну, газету ні в сих ні в тих.
Як з’ясувалося пізніше, його було звільнено з посади за коректорську описку: нашого Інвестора було помилково названо лідером ТРУБЗ(є), замість ТРУБЗ(нє), а крім того, було допущено описку і в самому прізвищі Засновника, через що це прізвище звучало досить непристойно. Це звільнення кардинально змінило подальшу долю Степана, він повністю присвятив себе релігії і став монахом в одному з православних монастирів Києва, залишивши дружину з двома дітьми керувати фірмою «Євро-мінус». Кажуть, нещодавно у нього з’явилися екстрасенсорні здібності, і тепер він безоплатно лікує карму численних хворих, які їдуть у монастир з усієї країни. Здається, із сусідніх країн також.
А в газеті тим часом настало безвладдя. І тут з’ясувалося, що, попри більш-менш вчасні виплати дуже скромних ставок і гонорарів, заборгованість перед друкарнею надзвичайно велика, і друкарня практично через день відмовляється надавати свої послуги, водночас побоюючись зовсім відмовитися від співпраці, адже тоді газета могла б перейти до конкурентів, так і не заплативши. Великі суми заборгували постачальникам паперу та іншим фірмам. Досі не заплатили навіть за офісні меблі та комп’ютери, які купили ще на самому початку. З усіх боків редакцію оточували борги, рахунки, погрози кредиторів. КРІС-2 опинився на межі банкрутства.
Третій труп невідомого
Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста – «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через два тижні після зникнення містера Арнольда. Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений уночі біля смітника тієї самої новобудови. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова щезла. Поряд із тілом знайшли футболку з написом «Holland». «Ведеться робота щодо встановлення особи потерпілого, – писали газети. – Існує припущення, що цією особою може бути зниклий за дивних обставин громадянин Голландії, який проходив двотижневе стажування у газеті КРІС-2».