Коли ви вперше потрапите до Шато д’Амур (не йдеться, ясна річ, про спеціальне крило для особливо важких пацієнтів), у вас навряд чи виникне враження, що ви в лікарні. У всіх коридорах і кімнатах створено домашній затишок, всюди стоять квіти, пацієнти прогулюються доріжками у звичайному вбранні, без жодних халатів, і на перший погляд важко відрізнити їх від відвідувачів. Усе тут сприяє створенню атмосфери максимального психічного комфорту. У приміщенні під назвою «Приймальня» ви не побачите нікого, але не лякайтеся, почувши звідкись зі стелі голоси, що провадять дивний діалог:
– Ви хотіли зайти?
– Так, мені навіть здається, що я вже зайшла.
– Не все, що нам здається, є тим, що є насправді.
– Але не все, що є насправді, нам здається, чи не так?
– Безумовно, питання лише в тому, наскільки все воно має сенс. Адже якщо все наше існування не має сенсу, то як можуть мати сенс окремі аспекти цього існування? А те, що наше існування має сенс, ще ніхто не довів.
– З іншого боку, якщо окремі аспекти нашого існування мають сенс, то не може бути такого, що саме існування в цілому позбавлене будь-якого сенсу. Крім того, ніхто ще так і не довів, що наше існування позбавлене будь-якого сенсу.
– Хм, ви, безумовно, маєте рацію. Я думаю, ви таки зайшли. Заповніть вашу картку.
Впізнали? Навіть якщо ні, не страшно, після завершення курсу терапії подібні цитати ви ловитимете з перших слів. А «своїх» пізнаватимете за бездоганним українським акцентом, особливо у декламуванні хрестоматійного:
Особливості родинної генеалогії
Мою прабабцю по батьковій лінії, Соломію-Корнелію Галичанко, у нашій сім’ї згадувати не люблять, попри те, що вона є, безперечно, найвідомішою історичною постаттю в історії родини Галичанків. Соломія-Корнелія мала надзвичайно рідкісне колоратурне сопрано, абсолютний слух і унікальну музичну пам’ять. У три роки вона вже наспівувала арію Травіати, один раз почувши її у виконанні співачки, запрошеної на прийом з нагоди батькових уродин. Як і належалося дівчині з багатої сім’ї, Соломія-Корнелія здобула домашню музичну освіту, але того, що могли дати репетитори, видавалося їй надто мало. У п’ятнадцять років вона втекла з дому зі своїм учителем музики і подалася до Відня, де її відразу взяли у трупу тамтешньої опери. Через два роки Соломія-Корнелія стала найвідомішою оперною співачкою Європи, і тоді ж родичі відреклися від неї, втративши надію поріднитися із багатим шляхетським родом Драпєжинських, вісімнадцятирічний син яких втратив голову від вроди панни Галичанко. Згодом про її неймовірну вроду ходитиме не менше дивовижних легенд, ніж про її надзвичайний голос. Розповідатимуть, що її роман із престолонаслідником Карлом-Стефаном Габсбургом мало не закінчився самогубством королівського нащадка після того, як серцем вродливої коханки підступно заволодів його син, Вільгельм, більше відомий як Василь Вишиваний. Їхнє кохання тривало понад п’ять років, було бурхливим і сповненим несподіванок, відповідно до вдачі обох закоханих. Але завагітнівши, Соломія-Корнелія назавжди покинула Вишиваного і поїхала народжувати мою бабцю до Парижа. Там на неї чекав колишній коханець Райнер-Марія Рільке, який жив у помісті багатих друзів, і вони з радістю погодилися прийняти до себе на час вагітності та пологів відому співачку. Після народження моєї бабці, Августини Галичанко, поет відчув, що родинна атмосфера, яка оточувала його в замку, заважає його музі, і переїхав жити до інших друзів (таких друзів у нього було багато, і вони ніколи йому не відмовляли в гостинності), а Соломія-Корнелія віддала мою бабцю на виховання цісарській родині (мати принца Вільгельма дуже про це просила) і повернулася до віденської опери, де продовжила кар’єру.
Я пригадую Соломію-Корнелію із незмінною люлькою (попри масу дуже нездорових звичок вона прожила 115 років) і горнятком із кавою, куди неодмінно додавався коньяк.