Родимки виявилися спадковими і прикрашали голови обидвох дітей містера Арнольда, хоча наразі їх іще не видно було під волоссям. У доньки родимка формою відтворювала територіальні межі Мексики, а у сина – імперії Александра Македонського. Останнє містер Арнольд вважав добрим знаком і запорукою славного майбутнього для всієї родини.
Містер Гомосапієнс мав ще одну незвичну навіть для голландця рису – на його лівій руці було шість пальців. Причому розміщені вони були так природно і зручно, що це майже не кидалося в очі. Ця вроджена вада (чи перевага, як вважав сам містер Арнольд) також була спадковою, але в його дітей кількість пальців була більшою за звичайну не на руках, а на ногах – у доньки на правій ступні, а в сина – на лівій.
– У мене є ще одна фізіологічна особливість, але такій юній панні я її не можу продемонструвати, – хитро посміхався містер Арнольд, коли розмова заходила про дивовижі його зовнішності. І залишалося тільки здогадуватися, що саме він має на увазі.
Наступним, що цікавило містера Арнольда, було питання, хто є власником нашого видання. Коли його перепитали: «Офіційним?», він на мить замислився, а потім зробив вигляд, ніби зрозумів, про що йдеться, мабуть списавши це на неточність перекладу. В офіційних паперах зазначалося, що 90 % акцій належать засновнику панові А., прізвище якого я чула вперше, а 10% – панові В., прізвище якого я чула вдруге, але не пам’ятала, де й коли при мені це прізвище згадувалося вперше. Після того, як були опитані всі співробітники, виявилося, що у кожного є своя версія з цього приводу, але точною інформацією не володіє ніхто. Це здивувало пана Арнольда, але не зупинило на шляху пошуків шляхів виходу КРІСа-2 з кризи.
Ще більше здивували його цифри газетного накладу, що їх друкували на звороті кожного числа і які щонайменше удвічі перевищували кількість тигиринського населення. Я пояснила йому, що наклад, який зазначається в газеті, не має нічого спільного з реальним накладом, просто існує така традиція. Якщо бульварні газети пишуть наклад у двадцять разів вищий, то КРІС-2 завищує цифру лише в десять разів. Голландський консультант уважно вислухав мої пояснення і старанно занотував собі щось до записника.
Приїзд містера Арнольда вдихнув у працівників редакції нові надії. Нам здавалося, що своїм авторитетом і своїми порадами він зможе зберегти інтелігентне обличчя нашої газети й одночасно придумає можливість заробляти гроші, не вдаючись до засобів різкого «пожовтіння». Але дійсність, як завжди, все спростувала (чи спростила?). Після першого знайомства з нашими співробітниками містер Арнольд визнав Степана Вовка найпрофесійнішою людиною в усій редакції.
– Він добре знає свою справу і все робив правильно, працюйте так і надалі. Газета повинна зберегти інтелігентний імідж, але при цьому збільшити кількість читачів, – сказав він мені після першого дня роботи.
Наступного дня в кімнаті, виділеній редакцією містерові Арнольду, на стінах висіло багато кольорових плакатів з написаним від руки текстом.
– Ось тут я написав недоліки вашої газети, – сказав голландський консультант і показав на стіну праворуч від мене. На трьох великих плакатах я прочитала:
– неякісні фотографії;
– задовгі статті;
– надто маленькі літери заголовків;
– надто складні карикатури;
– немає бренду;
– вузька цільова група і под.
На лівій стіні висіли плакати із зазначенням переваг нашої газети перед іншими виданнями, але їх було значно менше, ніж недоліків. І це наводило на досить сумне припущення про те, що навіть теперішній вигляд нашої газети, який всі ми досі вважали дуже «попсовим», усе ще надто інтелігентний і вузькоспрямований згідно із західними критеріями маркетингової політики. Тобто процес «пожовтішання» тільки починається.
Містер Арнольд попросив зібрати після обіду редакторів відділів та журналістів, яким хотів прочитати лекцію про маркетинг тексту. Для цього йому були потрібні ще 15 плакатів великого формату, на яких він збирався унаочнити свої думки.