Выбрать главу

Питання: Отже, ви недолюблювали містера Гомосапієнса?

Відповідь: Якщо я не спілкуюся з кіоскерами, які продають нашу газету, це не означає, що я їх недолюблюю, просто у нас різні пріоритети.

Питання: Ви були проти тих змін, які намагався запровадити в газеті містер Гомосапієнс?

Відповідь: Не так просто все змінити тільки тому, що хтось раптом приїхав з-за кордону і вважає себе мудрішим за інших.

Питання: Про що ви розмовляли у вас удома з паном Незабудком і паном Айвазовські?

Відповідь: Це несуттєво.

Питання: Чи розмовляли ви про містера Гомосапієнса?

Відповідь: Так, але не викрадали його.

Фрагмент допиту гр. Незабудка Ю.Й. (стенограма)

Питання: Коли, де і за яких обставин ви востаннє бачили зниклого громадянина Голландії містера Арнольда Гомосапієнса?

Відповідь:У тій халабуді за містом, «Інтерсрім» якийсь там, обмивали 500-й номер.

Питання: Як поводився містер Гомосапієнс?

Відповідь: Не помню, п’яний був.

Питання: Чи можете ви пригадати, хто саме і під які тости містера Гомосапієнса не випив чарки?

Відповідь: Не знаю, сам не пив.

Питання: Чому?

Відповідь: Якщо я хороший редактор тут, у Тигирині, це не означає, що я знаюся на комунальній політиці Амстердама.

Питання: Це означає, що ви недолюблювали містера Гомосапієнса?

Відповідь: Це означає, що я не в усьому з ним погоджувався. А долюблювати його в мої обов’язки не входить.

Питання: Чи розмовляли ви у пана Фіалка про містера Гомосапієнса?

Відповідь: Ні.

Примітки слідчого:

1. Фіалко, Незабудко і Айвазовські приховують, про що саме розмовляли, поїхавши з «Інтерекстріму».

2. Із результатів допитів усіх решта присутніх випливає, що до ранку в «Інтерекстрімі» залишився тільки сам містер Гомосапієнс, кілька працівниць рекламного відділу та Сніжана Терпужко, усі решта поїхали раніше.

3. Доброзичливо про жертву відгукуються тільки працівники рекламного відділу, Сніжана Терпужко і Горислава Галичанко, усі решта його недолюблювали.

4. Під час допиту підозрюваний Незабудко Ю.Й. попросив листок паперу, на якому написав: «Все, що серцем не обнять, заміняє слово “блядь”».

Щоденники української журналістки-1

Із рубрики «Не для преси»:

Людина должна розмовлять тією мовою,

якою мати його кормила груддю.

Уривки з розмови із популярним столичним телеведучим Василем Мокрим.

– Чи можлива в Україні журналістика європейського зразка?

– А хіба існує такий зразок? В Україні можлива професійна журналістика. А професіоналізм залежить не від того, на яку аудиторію працює людина – на широку чи камерну. Зараз рівень професіоналізму молодих журналістів дуже низький, тому добрим вважається вже той, хто знає, як пишеться «плацкартний вагон» і не плутає прізвище людини, в якої бере інтерв’ю. На Заході рівень професіоналізму значно вищий, бо краща освіта і вища конкуренція. Думаю, у нас теж незабаром буде краще, принаймні з конкуренцією.

Протягом усієї розмови біля нас стояла дівчинка з диктофоном і уважно слухала. Дочекавшись паузи, вона сказала: «Перепрошую, що перериваю, пане Сухий. Я – Леся Піцик, газета «Подробиці», тіраж 100 000. Скажіть, пожалуста, куди ви їздите відпочивати?

– Ну от, будь ласка, – посміхнувся мені Василь Мокрий і відповів Лесі Піцик: – Відпочивати не їжджу вже десять років, бо маю багато роботи. Одружений, двоє дітей, дружина – лев за гороскопом. Я – рак. Улюблена страва – фондю із печерицями. Рекомендую пояснити вашим читачам, що це таке. На телебаченні працюю 15 років, перед тим був професором хімії у Московському університеті. За походженням – поляк. Живу в Україні понад 30 років. Вільно розмовляю п’ятнадцятьма мовами, перераховувати не буду, бо назви більшості переважно друкують із помилками. Люблю імпресіоністичний живопис, подивіться у словнику і не плутайте з експресіоністичним, у вільний час займаюся фотографією і кулінарією. Маєте ще якісь запитання?

– Скажіть, – Леся не виявляла жодних ознак розгубленості, – а «фон дю» пишеться через «д» чи через «т» і в якому словнику це все шукати?

– Запитайте у вашого редактора, – відповів телеведучий.

Дівчинка ображено відійшла.

– Замість таких журналістів на прес-конференції можна присилати факси із анкетними запитаннями, – обурилася я.