– Розумієш, ти описуєш забагато дрібниць. Ну яка їм різниця, як говорить наш Незабудко, скільки дітей у його сестер, я сама, чесно кажучи, не пам’ятаю, шість, чи сім?
– Шість, – це було все, що я змогла вставити в інтенсивний монолог Сніжани, але це було й так багато. Коли Сніжана починає емоційно щось пояснювати, співрозмовнику переважно залишається тільки кивати головою на знак згоди. І то не всі встигають потрапляти в такт. Сніжана говорить дуже швидко. Перервати її, заперечити, а тим більше висловити сумнів надзвичайно складно.
– Шість то шість.
– Скоро буде сьоме, одна з них вагітна, – сказала я і сама здивувалася, що встигла сказати аж так багато.
– Усе це дурниці. Слідству важливо знати, що підозрілого кожен із наших співробітників сказав або зробив протягом останнього тижня. Наприклад, те, як тебе викликали в лікарню під час забави перед тим, як викрали Арнольда, – дуже підозріло. Про це треба розповісти детальніше. Подзвонили на мобільний і сказали, що в результаті автокатастрофи до них привезли жінку без документів. Перед тим, як втратити свідомість, вона сказала твій телефон, правильно? – Сніжана готувала мене до чергового допиту в міліції, нервуючись через мою повільність та зосередженість на другорядних деталях.
– Угу, – пробубнила я, а Сніжана тим часом продовжувала: – Але звідки вони знали номер твого мобільного? Подумай про тих, хто може потрапити у список підозрюваних. Викрадачеві було потрібно, щоб ти поїхала з «Інтерекстріму». Навіщо? Бо крім тебе Гомосапієнс ні з ким не може порозумітися? Хіба з Маргаритком, але той не прийшов. До речі, чому? Можливо, в цьому йому теж допомогли.
– Пр-р-р-ек-р-р-асно. Пр-р-р-ек-р-р-асно. Не свар-р-р-іться. Не свар-р-р-іться, – кричали папуги.
Як поєднати переконання з маркетингом
Пан Маргаритко – заступник головного редактора і заступника головного редактора, а також виконувач обов’язків редакторів усіх відділів, у приватному спілкуванні Ґеньо, – хворобливий 30-річний чоловік, який знає кілька іноземних мов і не дуже цікавиться спортом. Він прийшов до нашої газети з проектом створення поетичної рубрики, ведучим якої збирався стати, але оскільки вакансії на таку посаду не знайшлося, йому запропонували завідувати відділом спорту.
Пан Маргаритко швидко освоївся з новим колом обов’язків і вже через півроку вважався одним із найкращих спортивних журналістів міста. Легкий і дотепний стиль його статей подобався читачам, за що йому радо пробачали деякі фактичні неточності. Наприклад, пан Маргаритко ніколи не міг правильно запам’ятати результати футбольних матчів, і якщо він писав, що «Карпати» виграли у «Шахтаря» з рахунком 3:1, це майже завжди означало, що все було зовсім навпаки. Не тому, що у пана Маргаритка погана пам’ять, просто, як людина творча, він вважає цифри дрібницею, що її не варто тримати в голові й завжди можна перевірити, а оскільки має багато роботи, перевіряти не встигає, і з часом усі просто звикли, що читати результат потрібно навпаки. Це не зменшує популярності спортивної сторінки, адже решта спортивних коментаторів міста пишуть дуже нудно і нецікаво, обмежуючись сухим репортажним стилем.
Знання іноземних мов допомагає панові Маргаритку у висвітленні міжнародних спортивних подій, він часто робить екскурси в історію того чи іншого виду спорту, навіть зібрав спеціальну бібліотечку на цю тему, хоча вболівальником так і не став. Серед усіх видів спорту йому імпонує тільки бокс, і статті на цю тему у нього найкращі. Він захоплено розповідає про красу і лаконічність боксерського удару, порівнює боксерів-важковаговиків із велетнями героїчних епосів, а боксерів легкої категорії – із трубадурами, що співають серенади під балконом своєї дами серця, називає удар лівою «влучною гіперболою», нокаут – «стильним оксюмороном», першу кров супротивника – «прикрою літотою», а перемогу в першому раунді – «домінантою пейоративного світогляду». Щоправда, я не знаю, чи подобається все це шанувальникам боксу, бо не знаю жодного такого шанувальника, та й сама боксом не цікавлюся.
Після того, як панові Маргаритку довелося взяти на себе більшість обов’язків колишніх редакційних працівників, а також штатних та позаштатних дописувачів, писати він став гірше, що й не дивно при середній нормі 15 статей на день. Але матеріали його все одно вигідно відрізняються від спортивних сторінок «Подробиць», «Документів і аргументів», «Аргументів і подробиць», разом узятих.